Невідкладна допомога при гіпоглікемії

Корекція гіпоглікемічних реакцій в амбулаторних умовах часто передбачає самостійне регулювання (хворим) введення глюкози шляхом споживання глюкозосодержащіх продуктів. За даними одного дослідження, введення 20 г D-глюкози найбільш ефективно купірує помірну або важку гіпоглікемію протягом 20 хв без її пролонгування.

Діабетикам, що знаходяться в коматозному стані, або іншим хворим з комою невизначеного походження вводяться 50 мл (внутрішньовенний болюс) 50% розчину глюкози після взяття крові для відповідних досліджень. При підтвердженої гіпоглікемії слід почати тривалу інфузію 5, 10 або 20% розчину глюкози. Тривале внутрішньовенне вливання глюкози протягом 4-6 ч необхідно при більшості гіпоглікемічних реакцій. У деяких випадках показана пролонгована терапія-тривалість лікування залежить від причинного фактора гіпоглікемії. Слід пам`ятати, що занадто швидке припинення інфузії глюкози може спричинити за собою відновлення гіпоглікемії.

Концентрація глюкози при безперервної інфузії повинна становити 100 мг / дл або більше. Рівень глюкози в крові визначається кожні 2-3 год. Якщо встановлення і підтримання підвищеного рівня глюкози не вдається досягти вливанням першого літра розчину глюкози, то до кожного наступного літру інфузату додають 100 мг гідрокортизону і 1 мг глюкагону аж до отримання необхідного ефекту. Стійка гіперглікемія, утримувана за допомогою повільного вливання 5% розчину глюкози, свідчить про те, що інфузія глюкози може бути припинена. Після припинення внутрішньовенної терапії рівень глюкози визначається у кожного хворого, виписується з ОНП. Цих хворих слід проінструктувати щодо перорального прийому вуглеводів і повернення в ОНП в разі відновлення будь-яких симптомів гіпоглікемії.

Необхідну тривалість безперервної інфузії глюкози важко визначити. Більшість діабетиків з гіпоглікемічними реакціями досить швидко відповідають на внутрішньовенне введення глюкози нормалізацією рівня цукру крові. Аналогічна реакція на лікування характерна і для алкогольної гіпоглікемії. Гіпоглікемія, викликана препаратами сульфанілсечовини, нерідко має затяжний характер і може не відповідати на внутрішньовенне введення однієї глюкози. У таких випадках в якості додаткової терапії може знадобитися діазоксид. Всі хворі з гіпоглікемією, викликаної сульфанілсечовини, підлягають госпіталізації.

За наявними даними, більш виражене і більш тривале підвищення концентрації глюкози у таких хворих спостерігається не при внутрішньовенному, а при внутрішньом`язовому введенні глюкагону.

В окремих випадках глюкагон є ефективним додатковим засобом лікування гіпоглікемії. Глюкагон збільшує продукцію глюкози печінкою при наявності в ній достатніх запасів глікогену. Глюкагон може застосовуватися внутрішньом`язово, підшкірно або внутрішньовенно в дозах 0,5-2,0 мг. Ефект спостерігається через 10-20 хв-введення можна повторити двічі. У разі внутрішньовенного застосування глюкагону призначається тривала інфузія зважаючи нетривалого періоду напіврозпаду препарату в крові. Глюкагон неефективний при лікуванні алкогольної гіпоглікемії у хронічних алкоголіків через виснаження у них запасів глікогену в печінці.

Якщо хворий клінічно не відповідає на внутрішньовенне введення глюкози, глюкагону і гідрокортизону, слід подумати про інші причини коми. Мало місце повідомлення про розвиток набряку мозку внаслідок гіпоглікемії. Може бути показано застосування осмотичних діуретиків, таких як манітол.

Поділитися в соц мережах: