Мрнк беруть участь в синтезі антитіл. Методи вивчення мрнк

В даний час намітилося два підходи - Хімічний і імунохімічний. В основі першого лежить хімічне фракціонування мРНК, виділених з клітин, що продукують імуноглобуліни. Основними етапами є: виділення з місломних клітин мікросом або пов`язаних з мембранами полірібосом (Stavnezer е. А., 1971- Milstein е. А., 1972) - екстракція з них РНК в умовах, що попереджають їх деградацію- фракціонування РНК в градієнті щільності сахарози- виділення фракцій, відповідних за розмірами передбачуваної мРНК- очищення їх від рибосомальних РНК на колонках з олиго ((1Т) - або полі (У) -целлюлозой (або сефарозой), що затримують тільки багаті аденнловимі підставами мРНК (Поліани-мРПК), і дослідження біологічної активності виділених фракцій.

У ряді випадків для додаткового очищення препаратів мРНК використовується електрофорез в полнакрпламідном гелі в присутності 99% -ного формамід (Farace е. а., 1976- Matthyssens с. а., 1976). З тими чи іншими варіаціями наведена вище схема використовується в даний час переважною більшістю дослідників. Вихід індивідуальної Поліани-мРНК зазвичай становить 0,01% від внесеного кількості РНК (Brownlee е. А., 1973). В результаті в даний час виділено нз плазмоцидом МОРС 70е, МОРС 21, МОРС 41 кілька мРНК, що кодують як Н, так і L-ланцюга. Чистота більшості цих препаратів не перевищує 40-60%.

Лише одній групі авторів вдалося недавно таким способом отримати мРНК більш ніж 90% -ної чистоти (Matthyssens е. а., 1976). Це не дивно. Використаний метод заснований, по-перше, на поділі молекул РНК по їх молекулярному вазі і, по-друге, на відділенні популяції полив-містять РНК від позбавлених її.

Природно, що в клітинах може бути присутнім ряд мРНК з аналогічними властивостями, що не мають відношення до імуноглобулінів. Всі ці РНК неминуче будуть забруднювати препарати індивідуальної іммуноглобуліновой РНК. Очевидно, що в залежності від відносної частки синтезованого клітинами імуноглобуліну цих домішок буде або більше, або менше.

Тому для виділення мРНК з мієлом, синтез імуноглобулінів в яких досягає 30-40% від синтезу всіх білків взагалі, цей метод може бути використаних в той же час для виділення мРНК, що кодують синтез імуноглобулінів, з нормальних лімфоїдних тканин, особливо з надзвичайно гетерогенної по клітинному складу селезінки, він явно непридатний.

значно більше перспективним, з нашої точки зору, є імунохімічний підхід до вирішення цієї проблеми. Перевага його полягає в тому, що вже перший етап фракціонування припускає строго специфічне виділення індивідуальних полірібосом за допомогою антитіл до синтезується цими полірібосомамі білку. Існує три варіанти цього методу. Перший - осадження полірібосом антитілами до синтезується ними білку в присутності носія, т. Е. Того ж самого білка (копреціпітація) (Delovitch е. А., 1972- Laskov, Mitelman, 1975).

Другий - обробка полірібосом антитілами до синтезується ними білку і осадження отриманого комплексу антисироваткою до антитіл (непряма преципитация) (Schechtcr, 1973, 1974а). І третій - витяг індивідуальних полірібосом за допомогою імуносорбент, що містять ковалентно або нековалентно пов`язані антитіла до синтезується на полірібосомамі білку (Сидорова та ін., 1973- Sidorova с. А., 1974 Любимова та ін., 1975). З отриманих таким чином індивідуальних полірібосом тим чи іншим способом екстрагують полісомние РНК і витягують мРНК, пропускаючи цю суміш через колонки з оліго- або полі (У) -целлюлозой. За допомогою імунохімічного підходу вдалося отримати препарати мРНК приблизно 95% -ної чистоти.