Гуманістичні і духовно орієнтовані методи психотерапії в наркології

Відео: Про сором`язливості - 2год. Лікар-психіатр Білорусів Сергій Анатолійович

групова психотерапія

Найхарактернішою тенденцією розвитку психотерапії хворих із залежністю на сучасному етапі є загальна гуманізація підходів до хворого як до здатному до боротьби з хворобою і до співпраці людині, а не як до пасивного об`єкта психотерапевтичного впливу і наркологічної реабілітації в цілому (G.Benedetti, 1980, 1983).

У нашій країні з цією тенденцією прямим або непрямим чином пов`язані стратегічні й організаційні зміни в системі наркологічної реабілітації, що позбулася інституту примусової "трудотерапії" (ЛТП).

Підстави гуманістичного підходу мають певні традиції. К. Ясперс (1922) стверджував, що патологічне є, перш за все "спосіб переживання, збагненна в псіхологофеноменологіческом плані, цілий світ своєрідного психічного існування (Dasein)" J.Wyrsch (1967) в огляді поглядів на істота психопатологічних розладів вказує, що всі вони стосуються таких понять, як переживання, інтенція, ставлення до духу і до тіла, "Я", Свідомість.

Все це, на його думку, "направлено в сторону особистості, які не психічних здібностей або діянь, а саме особистості, яка приводить в дію ці здібності і здійснює ці діяння"- І характеризуються ці розлади, в першу чергу, "втратою душевної свободи".

Таким чином, коли мова йде про залежному поведінці, в фокусі психотерапії виявляються "Я" хворого, його особистість і свобода. Цим і обумовлено особливе значення гуманістичних і екзистенціальних підходів в психотерапії (М.М.Мучнік, 1998).

Jasobson (1954) і Mahler (1972) трактують ефект психотерапії як результат процесів ідентифікації та інтерналізації, об`єктом яких стає психотерапевт. В результаті передбачуваний образ хворого, інтегрований в психотерапевтичному дзеркалі, служить засобом інтеграції його «Я».

При дослідженні відмінностей між лікарями, успішно працювали з психічно хворими, і тими, чиї пацієнти виліковували в найменшій мірі, було встановлено, що лікарі, які досягали успіху, мали поруч специфічних характеристик.

Вони швидше намагалися зрозуміти хворого, проникаючи в сенс його поведінки, ніж працювати на основі історії хвороби або діагнозу. Вони швидше намагалися досягти цілей, пов`язаних з особистісними проблемами хворих, ніж домагалися "пом`якшення" симптомів хвороби або лікування.

Ці лікарі в повсякденній взаємодії використовували, головним чином, активну особисту участь і уникали директивних вказівок і наполегливих рекомендацій. Вони часто вдавалися до таких методів, як інтерпретація, інструкція або рада, і не надавали зайвого значення медичним маніпуляціям.

Головною відмінністю від групи неуспішних лікарів була їх готовність культивувати відношення, в якому пацієнт міг довіряти лікарю і відчувати довіру лікаря до себе (J.C.Whitehorn, B.J.Betz, 1954- B.J.Betz, J.C.Whitehorn, 1956).

Модель клієнт-центрованої терапії

Найбільшою мірою ці гуманістичні принципи були реалізовані в моделі клієнт-центрованої терапії К. Роджерса (1954), в основі якої лежить гуманістична концепція особистості, "постійно себе створює, яка усвідомлює своє призначення в житті, що регулює межі своєї суб`єктивної волі" (C.R.Rogers, 1964).

Принциповим у цій концепції є поняття конгруентності Самости і Досвіду. "Досвід, несумісний з поданням індивіда про себе, має тенденцію не допущені в зал до усвідомлення, яким би не був його соціальний статус. Коли існує неузгодженість, але індивід не усвідомлює цього, він потенційно вразливим тривожністю, загрозою та дезорганізацію" (C.R.Rogers, 1959).

На цю загрозу організм відповідає захисним поведінкою, мета якого - зберегти колишню структуру і цілісність Самости, незважаючи на наявність неассіміліруемого Досвіду (C.R.Rogers, 1954). Головною умовою, що дозволяє знайти конструктивний вихід з цієї ситуації, є створення обстановки абсолютної безпеки для Самости. В цьому випадку "Досліди, з нею не узгоджуються, можуть сприйматися і перевірятися, а структура Самості змінюється, щоб засвоїти і включити подібні досліди" (C.R.Rogers, 1951).

Відповідно, в гуманістичної моделі здатність терапевта створити обстановку повної безпеки для особистості пацієнта є основним лікувальним засобом. Створення такої обстановки досягається недирективной позицією і емпатичних реакцією психотерапевта.

Тріада Роджерса полягає в безумовному прийнятті пацієнта, емпатії, конгруентності переживань і поведінки психотерапевта. Психотерапевт в цьому випадку вважає, що якщо створити відповідні сприятливі умови, то пацієнт природним чином сам буде змінюватися, розвиватися як особистість в потрібному напрямку, що спричинить за собою і редукцію симптоматики.

Поняття емпатії визнано також в психоаналітичної і в поведінкової психотерапії, у якому підкреслюється важливість емоційної взаємозв`язку психотерапевта і пацієнта (В. А. Ташликов, 1992). Найважливіші принципи сучасної, так званої позитивної психотерапії також знаходяться в рамках гуманістичного підходу, який проголошує унікальність людської особистості і спрямованість психотерапії на допомогу пацієнтові в становленні себе як самоактуализирующейся, в "актуалізації потенційного", Тобто в розкритті ресурсів і потенціалу людини (Г.Л.Ісуріна, 1993).

Необхідно звернути також увагу на можливості, які дає в роботі з наркологічними хворими базисний для клієнт-зосереджених методів психотерапії принцип "тут і тепер", Що позбавляє пацієнтів можливості йти від опрацювання актуальної ситуації і експлуатувати властивий їм патологічний захисний механізм заперечення.

Ряд авторів вказують на те, що специфічної техніки гуманістичної психотерапії немає, існуючі способи не піддаються точному опису і не відповідають загальноприйнятій думці про необхідних складових компонентах псіхотерапіі- метааналіз проведених досліджень не дає чіткої відповіді на питання, яка з форм такої психотерапії показана при певному типі пацієнта і / або певний тип захворювання (W.Schneider, 1992).

При цьому виділяються загальні, неспецифічні характеристики психотерапевтичних підходів, що забезпечують їх ефективність. По суті справи, ці загальні фактори являють собою елементи гуманістичного підходу. Відзначають, що саме лікування полягає, в основному, в створенні теплою емоційного зв`язку між лікарем і хворим (F.Krull, 1987).

Роблять акцент на істотній ролі при будь-яких методах психотерапії взаємин психотерапевт - пацієнт (В. А. Ташликов, 1992) і на особливій ролі толерантності і терпимості в психотерапії прикордонних розладів і психозів (M.Laxenaire, 1992). Чи не вселяючи хворим помилкових надій, лікар може дати психічно хворим набагато цінніше - відчуття захищеності (K.Minkoff, R.Stern, 1985).

Н.В. Білокрилий, І.Д. Даренський, І.М. рівненських