Старіння наднирників. Сітчаста зона

Відео: Кордицепс

сітчаста зона

Сітчаста зона продукує андрогени.

Питання про вікові зміни функціонального стану сітчастої зони кори надниркових залоз в літературі представлений великою кількістю робіт.

Автори одностайно стверджують, що з віком відбувається виражене зниження функції цієї зони залози.

Одним з тестів, що характеризують функцію сітчастої зони кори надниркових залоз, є тест хроматографічного фракціонування 17-кетостероїдів (17-КС).

У дорослих чоловіків виділяється в добу від 12 до 24 мг (41-82 мкмоль) 17-КС, в середньому 18 мг (62 мкмоль), причому 1/3 синтезується в інтерстиціальних клітинах сім`яників, а 2/3 - в сітчастої зоні кори надниркових залоз . Надалі, у міру збільшення віку, андрогенна функція кори надниркових залоз зазнає значних змін.

В процесі старіння організму знижується екскреція 17-кетостероїдів (Rubin et al., 1955 Pincus, 1956) у чоловіків і жінок, падає вміст дегідроепіандростерона (ДЕА), відбиває продукцію статевих гормонів (Albeaux-Fernet et al., 1956, 1958 Hochstaldt et al., 1961). Порушення андрогенної функції кори надниркових залоз відбувається набагато раніше і більш вираженими, ніж глюкокортикоїдної функції.

Зменшення продукції андрогенів призводить до різкого падіння їх концентрації в крові вже у віці 40-60 років. У старечому віці рівень андростерона і ДЕА в крові майже неможливо виміряти, настільки він низький. Одні автори (Albeaux-Fernet et al., 1958) стверджують, що андрогенна функція кори надниркових залоз у осіб після 70 років зводиться до нуля (Gregerman, 1972).

Інші дослідники (Rubin et al., 1955), навпаки, вважають, що повне припинення екскреції 17-КС не настає до глибокої старості. Дослідження Свєчникова і Беккер (1970) показали, що зниження андрогенної функції кори надниркових залоз у літніх і старих людей виражалося зменшенням екскреції як загальних 17-кетостероїдів, так і окремих їх фракцій (табл. 44).


Особливо істотним це зниження було у чоловіків в шостому десятилітті (50-59 років), коли добова екскреція 17-кетостероїдів знижувалася більш ніж на 7 мг (24 мкмоль) у порівнянні з такою в осіб контрольної групи.

Зниження екскреції гормонів відбувалося за рахунок фракцій групи «Б» (i-андростерон-6-ол-дегідроепіандростерон, епіандростерон), які знижувалися у всіх вікових групах. У наступних вікових групах і у чоловіків, і у жінок розподіл фракцій андростероідов в процентному відношенні до сумарних майже не відрізнялося від такого в контрольних групах обох статей.

Щодо підвищувався до старості зміст неідентифікованих гормонів, метаболітів кортикоидов, що мають кисневу групу в положенні 11: 11-гідрокси- (11-кето) -андростерона і 11-гідрокси- (11-кето) -етіохоланолона. До глибокої старості (після 85 років) стиралася грань статевих відмінностей в екскреції 17-КС-виділення їх з сечею в порівнянні з тим, що спостерігалося в контрольній групі осіб зрілого віку, зменшувалася у чоловіків в 3 рази, у жінок в 2 рази.

Існує точка зору (Hamilton et al., 1954), що зменшення виділення 17-кетостероїдів відбувається у літніх людей на 92% за рахунок зміни змісту андрогенів, що продукуються статевими залозами. Значення ж андрогенів, що продукуються залозами, в віковому зменшенні виділення 17-КС порівняно невелика. Порушений з віком обмін андрогенів намагаються пояснити (Serio et al., 1972) значним зниженням активності ферментів, які беруть участь в їх обміні (5а-редуктази і 5в-редуктази).

Причина ж зниження активності їх на сьогоднішній день не з`ясована. За останній час стали надавати велике значення співвідношенню 17-кетостероїдів і 17-оксикортикостероїдів в похилому і старечому віці. Зміна цього співвідношення в бік відносного переважання глюкортикоидов над андрогенами може привести до виникнення атрофічних процесів в організмі, до остеопорозу. За даними Свєчникова і Беккер (1970), у чоловіків статистично значиме зменшення цього коефіцієнта виявлено після 50 років (3.79 - у осіб зрілого віку і 2.60 - у осіб 50-54 років).

У жінок цього віку коефіцієнт знижений менше (з 2.26 до 1.74). Цікавим є той факт, що у жінок на всіх етапах онтогенезу цей коефіцієнт знижений менше, ніж у чоловіків, у порівнянні з коефіцієнтом у осіб зрілого віку, що свідчить про більшу збереження наднирників у жінок в процесі старіння.

Рівень гормональної регуляції визначається не тільки кількістю утворився і виділився гормону, але і особливостями реакції на його дію. Відомо, що глюкокортикоїдна і андрогенна функції кори надниркових залоз регулюються адренокортикотропним гормоном. Поруч робіт з`ясовано, що у літніх людей послаблюється реакція кори надниркових залоз на стимуляцію адренокортикотропного гормону (АКТГ) (Свечникова, Вержиковська, 1962- Беккер, 1967). За даними авторів, при введенні малих доз адренокортикотропного гормону реакція кори надниркових залоз більш виражена у старих щурів, при великих - у дорослих.

Аналогічні роботи проведені і в клінічних умовах. Відзначено, що реакція кори надниркових залоз на екзогенний АКТГ у осіб похилого та старечого віку менш виражена, ніж у молодих, а в міру старіння настає подальше її ослаблення. Встановлено, що у людей старше 60 років реакція кори надниркових залоз найбільш виражена на 12.5 ОД адренокортикотропного гормону.

Зниження функції кори надниркових залоз з віком характеризується значним зниженням як готівки, так і «потенційних» її резервів. Позитивна еозінопеніческая реакція крові на 25 ОД АКТГ спостерігається лише у 50% людей похилого і старечого віку. І чим старше вік обстежених, тим менший відсоток їх дає позитивну пробу. Проба Лабхарта в клінічних умовах у літніх і старих людей виражена в 2 рази слабкіше, ніж у молодих.

Таким чином, аналізуючи представлені дані, можна зробити висновок, що на тлі збереження базального рівня глюкокортикоїдів та зниження андрогенної функції кори надниркових залоз при старінні зростає чутливість залози на адренокортикотропний гормон, падають реакційна здатність, потенційні резерви залози, швидше наростає виснаження її діяльності.

Зростання чутливості залози до АКТГ в старості може розцінюватися як пристосувальна реакція організму, зниження ж реакційної здатності до тронного гормону обмежує адаптаційні можливості системи (Фролькіс, 1970).

Функціональні зміни мозкового шару надниркових залоз

Мозкова речовина надниркових залоз з усіма катехоламинами становить важливу ланку в системі залоз внутрішньої секреції і не може не брати участь і не змінюватися в процесі старіння організму. Одна точка зору зводиться до того, що у літніх і старих людей (60-70 років) підвищена екскреція з сечею як адреналіну (А), так і норадреналіну (НА).

Є дані, що констатують, що виділення катехоламінів у людини мало змінюється в пізньому онтогенезі, і, нарешті, третя точка зору - у людей похилого і старечого віку зменшується екскреція А і підвищується НА. Вікові особливості вмісту катехоламінів в крові як людей, так і тварин характеризуються значними зрушеннями (Воронков, 1972).

У той час як кількість адреналіну в крові старих щурів у порівнянні з молодими дещо зростає, вміст норадреналіну істотно знижується. В результаті цього з віком різко падає коефіцієнт НА / А (з 5.88 у одномісячних тварин до 0.15 у 24-місячних).

Подібного характеру зрушення були виявлені і при дослідженні змісту адреналіну і норадреналіну в крові людей різного віку, причому рівень НА в крові людей 90 років і старше дещо вищий, ніж в крові людей 60-75 років. Робіт, присвячених вивченню механізму дії катеходамінов в регуляції обміну і функції старіючого організму, значно більше. Особливий інтерес у цьому напрямку представляють роботи Фролькіса (1963, 1970), які показали, що в значній більшості випадків у старих тварин зростає чутливість і падає реакційна здатність тканин до дії А.

При введенні малих доз гормону зрушення в рівні цукру крові та артеріальний тиск, в зростанні серцевого викиду, в тонусі судин кінцівок і нирок, в порушенні рецепторів судин, в зростанні висот скорочення скелетного м`яза, в зміні гліоліза, гликогенолиза і окисного фосфорилювання в серці більш значні у старих тварин, при введенні ж великих доз у багатьох випадках перераховані функціональні і обмінні зрушення різкіше виражені у дорослих тварин.

Таким чином, в процесі старіння спостерігаються неоднозначні зрушення у функції різних шарів і зон кори надниркових залоз. Знижується функція сітчастої зони і до глибокої старості майже не змінюється функція пучкової зони кори надниркових залоз, змінюється обмін гормонів, встановлюється інший рівень взаємодії між гіпофізом і корою наднирників.

Підвищується чутливість кори надниркових залоз до свого тропний гормону (адренокортикотропного гормону), знижується реакційна здатність залози, падають потенційні резерви її, швидше настає виснаження її діяльності, змінюється чутливість тканин до дії гормонів кори надниркових залоз.