Особливості клінічної картини бронхіальної астми в залежності від спектру причинно-значущих алергенів

Бронхіальна астма є серйозною проблемою охорони здоров`я в більшості розвинених країн світу.

Астма вражає людей будь-якого віку, часто має важке, іноді фатальний перебіг.

В даний час в світі налічується більше 100 млн. Чоловік, які страждають на бронхіальну астму.

Змінився віковий склад хворих.

Відзначається підвищення частоти смертних випадків серед осіб молодого віку. Подальше зростання поширеності бронхіальної астми у дітей, її «омолодження», і існуюча тенденція до більш важкому перебігу висувають проблему підвищення ефективності діагностики та лікування цього захворювання.

Етіологічну роль у виникненні бронхіальної астми відіграють аероалергени - інгаляційні (побутові, епідермальні, пилкові) і харчові алергени. При зборі алергологічного анамнезу завжди необхідно чітко визначити реакцію хворої людини при контакті з зазначеними алергенами. Це повинно бути враховано при складанні схеми алергологічного обстеження і для вирішення питання про проведення в подальшому алерген-специфічної імунотерапії і подальших профілактичних і реабілітаційних заходів.

Клініка бронхіальної астми

Основним клінічним проявом бронхіальної астми, властивим будь-якій її формі, є напад задухи з утрудненням видиху.

Типовий приступ задухи включає три періоди:

I період (передвісники нападу) - настає за кілька хвилин (годин) до нападу і проявляється вазомоторними реакціями (чхання, свербіж, рясний секрет) з боку слизової оболонки носа, нападів кашлю, задишкою, холодним потом, затримкою мокроти, загальним збудженням;

II період (розпал нападу) починається експіраторним задухою (вдих короткий, видих повільний, судомний, що супроводжується гучними свистячими хрипами). Хворий приймає вимушене положення (з нахилом вниз, спираючись ліктями на коліна або впершись руками на край ліжка, стільця), стурбований, переляканий. Особа одутле, бліде, з ціанотичним відтінком, покрите холодним потом.

Грудна клітка в положенні максимального вдиху. У диханні беруть участь м`язи плечового пояса спини і черевної стінки. Шийні вени розширені. Дихання частіше загальмовано (до 10 - 12 в хв.). При аускультації легких вислуховуються численні сухі, свистячі хрипи, особливо під час видиху. Пульс слабкого наповнення, прискорений. При тривалому перебігу нападів ядухи можуть з`явитися ознаки недостатності правого шлуночка серця, збільшення печінки. На ЕКГ під час нападу підвищується зубець Т у всіх відведеннях. У крові відзначаються лейкопенія, еозинофілія, лімфоцитоз. Рентгенологічно відзначається підвищена прозорість легеневих полів, низьке стояння і мала рухливість діафрагми, посилення легеневого малюнка.

Гострий приступ може перейти в астматичний стан або закінчитися раптовою загибеллю хворого.

III період (зворотний розвиток нападу) має різну тривалість залежно від тяжкості бронхіальної астми (від декількох хвилин до декількох годин і навіть діб). Після нападу послаблюється напруга, поліпшується настрій. Деякі хворі відчувають сильний голод, спрагу.

У перебіг бронхіальної астми виділяють фазу загострення, що характеризується наявністю виражених ознак захворювання (повторно виникають нападів ядухи), і фазу ремісії, коли зникають типові прояви хвороби.

При легкому перебігу бронхіальної астми загострення нетривалого (2-3 рази на рік і рідше), напади задухи купіруються прийомом препарату всередину. У період між нападами ознаки бронхоспазму не виявляються.

При середньому ступені тяжкості перебігу захворювання загострення виникають 3-4 рази на рік, напади задухи протікають важче ікупируются лише ін`єкціями препаратів, між нападами можуть зберігатися не різко виражені ознаки бронхоспазму.

Важкий перебіг бронхіальної астми характеризується частими (більше 5 разів на рік) і тривалими загостреннями захворювання, важкі напади задухи, часто переходять в астматичний стан, для купірування якого необхідні повторні ін`єкції бронхолитиков.

Лікування окремих форм бронхіальної астми має свої особливості і повинно проводитися фахівцем-алергологом. Серед різноманітних методів лікування бронхіальної астми можна виділити методи, спрямовані на усунення причини захворювання (етіологічне лікування) і їх проявів (патогенетичне лікування).

Численні спроби класифікації бронхіальної астми не привели поки до формування загальноприйнятої схеми. Однак у практичній алергології найбільше визнання отримала умовний розподіл усіх випадків бронхіальної астми на 2 групи: ендогенну і екзогенну форми. Найбільш часто використовується поділ астми на форми, запропоновані F. М. Rackeman: extrinsic - астма, яка викликається зовнішніми причинами, і intrinsic - астма, яка викликається внутрішніми причинами.

Перша форма відповідає поняттю атопічний (неинфекционно-алергічна) астми, друга включає ряд різних клініко-патогенетичних варіантів захворювання, перш за все астма, провоцируемая інфекційними факторами, - інфекційно-алергічна форма бронхіальної астми. Відповідно до класифікації А. Д. Адо - П. К. Булатова виділяють дві основні клініко-патогенетичні форми бронхіальної астми: неинфекционно-алергічна (атопічна) і інфекційно-алергічна. Кожна з форм розділяється по стадіях на передастмою (наявність хронічного бронхіту з нападів кашлю та ін.), Легкого, середньої тяжкості і тяжкого перебігу захворювання. Специфічна імунотерапія (СІТ) найбільш ефективна на ранніх стадіях формування хвороби.

Класифікація А. Д. Адо - П. К. Булатова зіграла важливу роль в практичній алергології та, зокрема, в застосуванні ЗВТ з метою профілактики переходу передастмою в бронхіальну астму. У цьому випадку стан передастмою можна визначити як стан, що представляє загрозу виникнення бронхіальної астми. До них відносять гострий і хронічний бронхіт з елементами бронхоспазму, що поєднуються з вазомоторний риніт, кропив`янку, вазомоторним набряком, мігренню і нейродермітом при наявності еозинофілії в крові і підвищеного вмісту еозинофілів в мокроті, обумовлені імунологічними або неіммунологіческімі механізмами патогенезу.

Клінічно оформлена бронхіальна астма - це стан першого нападу або статусу бронхіальної астми.

В. І. Пицкій (1999) представляє таку класифікацію:

1. атопічна бронхіальна астма, яка викликається алергенами у осіб з атопічною конституцією. Вона включає:
1.1. Неінфекційно-атопічний варіант.
1.2. Інфекційно-атопічний варіант.
1.3. Змішаний варіант (1.1 + 1.2 варіанти).
2. Псевдоатопіческіе форми бронхіальної астми у неатопіков, що мають дефекти в регуляції бронхіального тонусу (псевдоатопіческая конституція):
2.1. Форми, що викликаються неінфекційними іррітантамі, серед яких найбільш відомі:
2.1.1. «Аспіринова астма».
2.1.2. Астма фізичного зусилля.
2.2. Форми, що викликаються збудниками інфекційних процесів і що об`єднуються під загальною назвою «інфекційна астма».

Інфекційна астма може поєднуватися з будь-яким варіантом з псевдоатопіческой групи 2.1. Вона відрізняється за механізмами розвитку і клініці від інфекційно-атопічної бронхіальної астми (1.2.), Проте часто об`єднується разом з нею під назвою «інфекційно-залежна» бронхіальна астма без вказівки на характер залежності.

В даний час визнано, що у осіб з «атопічний» конституцією роль причинно-значимого фактора можуть грати як неінфекційні алергени, так і інфекційні фактори.

У зв`язку з цим атопічна бронхіальна астма включає:

• неинфекционно-атопічний варіант,
• інфекційно-атопічний варіант,
• «Змішаний» варіант, комплекс перших двох.

З цією думкою, ймовірно, слід погодитися, бо в даний час доведено IgЕ-опосередкований характер інфекційно-алергічних процесів. Ця обставина надзвичайно важливо при обґрунтуванні призначення ЗВТ мікробними алергенами, бо однією з умов проведення цього типу терапії є специфічна IgЕ-опосередкованість процесу.

Хутуева С.X., Федосєєва В.М.