Алерген-специфічна імунотерапія (сит)

Специфічна імунотерапія має на меті знизити чутливість пацієнта до причинно-значимого алергену, запобігти формуванню комплексів між фіксованими на клітці-мішені IgE-антитілами і алергеном.

Більше 80 років (L. Noon, 1911) використовується принцип багаторазового введення хворим субклинических доз специфічних алергенів з метою зниження гіперреактивності, проте механізми специфічної імунотерапії до кінця не вивчені.

Проте початковий принцип: введення малих доз алергену з метою зниження ризику провокації реакції анафілактичного типу і підвищення антиалергічною захисту - залишається непорушним.

Ряд позиційних статей по ЗВТ вказує на високу ефективність цього виду терапії.

Всесвітня організація охорони здоров`я спільно з провідними асоціаціями алергологів рекомендує замість термінів: специфічна гипосенсибилизация, специфічна імунотерапія, аллергенспеціфіческая імунотерапія - використовувати для назви методу імунотерапії алергічних захворювань такі позначення: імунотерапія алергенами, специфічна вакцинація алергії, специфічна алерговакцинація, алергенна вакцина, терапевтичні вакцини для алергічних захворювань ( січня 1997 р.- WHO Position paper In Allergen Immunotherapy: Therapeutic vaccines for allergic diseases.

Історія ЗВТ

Починаючи з робіт англійських лікарів L. Noon і G. Freeman (1911), специфічна гипосенсибилизация або специфічна імунотерапія призначається при алергічних захворюваннях, обумовлених реакціями негайного, анафілактичного типу. Метод ЗВТ зайняв міцне місце в лікуванні атопічних захворювань, етіологічними факторами яких є пилок рослин, домашній пил, деякі інсектні алергени, плісняві, дріжджоподібні гриби та ін. Застосування ЗВТ дає високий клінічний ефект.

Обгрунтуванням специфічної терапії в цих випадках є виявлення у хворих специфічного IgE-відповіді до вказаних алергенів як провідного показника для призначення ЗВТ. Іншою умовою для призначення ЗВТ при атропіческіх захворюваннях є неможливість елімінації від хворого причинно-значущого алергену або запобігання контактів пацієнта з етіологічним фактором хвороби.

Цілком зрозуміло, що в цьому випадку препарати пилкових і пилових алергенів виправдано займають провідне місце в числі терапевтичних засобів при ЗВТ. В останні роки до числа «неелімініруемих» відносять цвілеві гриби, алергія до яких виявляється у більшості хворих на бронхіальну астму, які проживають в приміщеннях з підвищеною вологістю.

У формуванні інфекційно-алергічної БА важливу роль грають алергени тих мікробів, які живуть в нижніх дихальних шляхах хворих інфекційно-аллергічексой (інфекційно-залежною) на бронхіальну астму.

J. Bousquet і F. Michel, розглядаючи минуле, сьогодення і майбутнє методу специфічної імунотерапії, вказують на те, що в останні роки намічається значний прогрес якості проведеної хворим ЗВТ: поліпшені лікувальні форми алергенів, розроблено оптимальні схеми введення препаратів, шляхи контролю за ефективністю ЗВТ , розширені можливості оцінки «in vitro» показників позитивних зрушень в імунній системі при алерген-специфічної терапії. Через усі ці зрушень ЗВТ стає надійним контрольованим методом лікування алергічних захворювань.

Основні події, що сприяли вдосконаленню, розпізнаванню механізмів, розробці системи контролю ЗВТ, в історичному плані можна умовно розділити на сім етапів.

Перший етап очолили роботи L. Noon і G. Freeman (1911) - перші роботи по імунотерапії. Цей етап можна, мабуть, умовно назвати емпіричним, бо в ці роки (до 1920) був накопичений позитивний досвід з клінічного застосування ЗВТ.

Другою важливою подією, початком наступного надзвичайно суттєвого етапу досліджень, узагальнюючого спроби різних авторів зрозуміти механізми проведеної СІТ, з`явилися роботи R. A. Cooke (1920 - 1930) по виявленню «блокуючих» антитіл у лікувалися методом ЗВТ пацієнтів і вивчення ролі цих антитіл в антиалергічні імунітет.

У 1931 р G. Freeman пропонує скорочений варіант курсу ЗВТ, намагаючись зменшити інтервали між ін`єкціями алергену і змінити дози лікувальних алергенів. Ці роботи послужили відправною точкою для подальших маніпуляцій, пов`язаних зі зміною класичної схеми ЗВТ, яка передбачала поступове збільшення дози алергену в строго визначені часові інтервали. Незважаючи на ризик наведення реакцій анафілактичного типу при короткому курсі ЗВТ, в ряді випадків вдавалося отримати в результаті специфічного лікування хороший терапевтичний ефект.

Новою віхою на шляху підвищення якості ЗВТ з`явилися роботи Н. Bruun (1960), які вперше ввели принцип подвійного сліпого методу в ЗВТ. Принцип подвійного сліпого методу дозволяв отримати об`єктивні дані про ефективність проведеної терапії, зіставити результати спостережень за ЗВТ, отримані в різних клініках, різними фахівцями.

Однак вирішальною подією в розумінні механізмів ЗВТ послужили роботи К. Ishizaka, S. G. Johansson (1968) по IgE-антитіл і більш поглибленого аналізу механізмів алергічних реакцій негайного типу і алерген-специфічної антиалергійною терапії.

Шостий період з 1970 по 1990 рр. характеризувався великою кількістю робіт по вдосконаленню лікувальних алергенів. Модифікація ВСЕ здійснювалася за допомогою глютаральдегіду, формаліну і ін. Хімічних модифікаторів. Була випробувана серія аллергоідной форм пилкових, кліщових і ін. Алергенів, які показали їх більш високі терапевтичні якості, в порівнянні з ВСЕ. У цей період гостро постає питання про стандартизацію вводяться хворим препаратів, який переростає в проблему вивчення структури найбільш актуальних алергенів і взаємозв`язку складу і властивостей алергенів.

Виникають завдання епітопной картування алергенів, створення їх рекомбінантних аналогів. Зазначені проблеми були поставлені і частково вирішені в останнє десятиліття. Сьомий етап - це 1990 - 2000 рр. Розшифрована структура більше 80 атопічних алергенів, отримані нові терапевтичні препарати на основі хімічної модифікації головних алергенів пилку рослин, розробляється напрямок зі створення аллерговакцин майбутнього. В даний час вже створені деякі пилкові алерговакцини (див. Розділ «Аероалергени»).

Таким чином, історичний аналіз впровадження ЗВТ в алергологію показує, що вдосконалення методу СІТ здійснювалося паралельно з появою нових даних про механізми алергічних реакцій.
Цей процес триває і в даний час.

Алерген-специфічна імунотерапія (СІТ):

- це метод протиалергічну лікування;
- спрямована на патогенез алергічних захворювань;
- застосовується для лікування алергічних захворювань, обумовлених сенсибілізацією до пилкових, епідермальних, інсектних, грибкових, бактеріальних аллергенам-
- показаннями до призначення ЗВТ є:
  • неможливість елімінації етіологічно-значущого алергену;
  • наявність підтвердження IgЕ-залежною гіперчутливості хворого до специфічного алергену.

Відео: Ветеринарія

Метод алерген-специфічної імунотерапії

Лікування проводять лікарі-алергологи тільки в аллерголо-ня кабінетах, стаціонарах.

Вибір алергену (алергенів) для ЗВТ здійснюється на основі даних попередньо проведеної хворому специфічної алергологічної діагностики.

Специфічною діагностикою алергічних хвороб прийнято називати комплекс методів, спрямованих на виявлення алергену або групи алергенів, що викликають захворювання у хворого.

Специфічна алергодіагностика включає:

  • виявлення алергологічного анамнезу,
  • постановку шкірно-алергічних тестів,
  • здійснення за показниками елімінаційних тестів (припинення контактів хворого з алергеном),
  • специфічну лабораторну алергодіагностику (in vitro), яка здійснюється з метою уточнення етіофактора, характеристики окремих ланок патогенезу хвороби.
Алерген-специфічна імунотерапія призначається тільки на підставі даних специфічної діагностики, що дозволяє виявити причинно-значимий алерген або алергени, ступінь сенсибілізації до зазначених факторів, тип алергічної реакції на специфічний алерген.

Відповідно до даних аллергодиагностики виявляють 1 - 3 причинно-значущих алергенів, з лікувальними формами яких проводять ЗВТ.

Оптимальний вік пацієнтів, яким рекомендується проведення СІТ, коливається від 5 до 50 років. Чим раніше розпочато лікування (на ранній стадії хвороби), тим вище ймовірність хорошого ефекту.

При призначенні ЗВТ лікар-алерголог відбирає пацієнтів з IgE-опосередкованим клінічним проявом алергії до конкретного алергену. Враховується також досвід попередніх дослідників по ефективності ЗВТ з даними алергенами.

Принципи відбору алергенів для специфічної імунотерапії засновані на тому, що для лікування використовують алергени:
  • елімінація яких неможлива з середовища, де проживає хворий з гіперчутливістю до цього алергену (пилок дерев, трав, квітів, кліщів, спор грибів, отрути комах), найкращий відбір регіональних форм;
  • які безсумнівно викликають провокацію алергічних симптомів у пацієнтів.
Ефективність ЗВТ визначається якістю лікувального алергену, точністю відбору хворих, який, в свою чергу, залежить і від якості проведеної специфічної діагностики. Для кращого ефекту ЗВТ необхідний широкий спектр алергенів як діагностичних, так і їх лікувальних форм.

Слід також ретельно оцінити резонність призначення ЗВТ і індивідуальні можливості пацієнта здійснювати настільки тривале лікування (до 3-х років), бо тільки послідовність у даному випадку є запорукою гарного результату.

Ефективність ЗВТ визначає:

  • якість лікувального алергену;
  • точність відбору хворих (залежить від можливостей проведення повноцінної специфічної діагностики, що дозволяє виявити причинно-значущі алергени);
  • підтвердження зв`язку клінічних проявів хвороби у пацієнтів зі специфічним IgЕ-відповіддю на даний алерген.

Відео: Алерген-специфічна імунотерапія (Асіта): лікування причини алергії

Обов`язковою умовою проведення ЗВТ є попередня оцінка індивідуальної чутливості хворого до лікувальних формам алергенів, яка проводиться методом прик-титрування. Поряд з постановкою прик-тесту з лікувальним алергеном проводять прик-тести з 0,01% розчином гістаміну дигідрохлориду (контроль-позитивний тест) і стандартної тест-контрольної (або розводящої) рідиною. Тест уколом здійснюють відповідно до Методичних рекомендацій №10 / 20 від 10.03.85 «Проведення діагностики алергії тестом уколу (прик-тест)».

Шкірні тести здійснюють на тильній поверхні передпліччя. За добу до тестування не допускається введення хворому препаратів адреналіну, т. К. Останні можуть послабити реакцію шкіри на алерген.

Контакт шкіри пацієнта зі специфічним алергеном допускається здійснювати:

  • шляхом скарификации: алерген в розведенні наносять на злегка скаріфіцірованную некровоточащій ділянку шкіри;
  • шляхом уколу (по Прік): краплю алергену наносять на шкіру, а потім крізь краплю вколюють голку на міліметр, після чого її швидко витягують;
  • шляхом сприскування в шкіру 0,01 мл даного алергену (рекомендується здійснювати внутрішньошкірний тест після попередньої скарификации).

Відео: Роль алерген-специфічної імунотерапії в лікуванні атопічного дерматиту. клінічний досвід

Оцінку реакції здійснюють через 15-20 хвилин. Позитивною вважається реакція у вигляді пухиря розміром від 5 мм (++), не більше 10 мм з гіперемією і псевдоподиями - різко позитивною (+++) (табл. 15).

Техніка прик-тесту: стерильними, окремими для кожного хворого і препарату голками для прик-тесту роблять укол 1,5 мм глибиною в шкіру передпліччя хворого.

Таблиця 15. Оцінка результатів шкірного тестування Рrick-методом
Оцінка результатів шкірного тестування Рrick-методом

Результати реєструються в протоколах тестування.

Початкова терапевтична концентрація препарату буде та, яка дає слабо позитивну (або сумнівну ±) реакцію у хворого при прик-титрування алерговакцини.

Повертаючись до історії впровадження ЗВТ в Росії, розвиток методів гіпосенсибілізації пов`язано з ім`ям академіка А. Д. Адо і його школи, яка почала свою діяльність з організації 40 років тому науково-дослідницької алергологічної лабораторії (Ніал АМН СРСР).

Класична схема специфічної гіпосенсибілізації при бронхіальній астмі та поллинозах впроваджена в алергологічну практику співробітниками науково-дослідної алергологічної лабораторії АМН СРСР (Ю. А. Порошина, Н. В. Адріанова, С. М. Титова) (табл. 16). В цьому випадку діагностичний алерген у відповідних розведеннях використовували для ЗВТ.

Таблиця 16. Схема специфічної гіпосенсибілізації, яка використовувалася в НИМ АМН СРСР (1961 - 1980)
Схема специфічної гіпосенсибілізації, яка використовувалася в НИМ АМН СРСР (1961 - 1980)

Хутуева С.X., Федосєєва В.М.
Увага, тільки СЬОГОДНІ!
Поділися в соц мережах:
—хоже