Система етапної реабілітації хворих та інвалідів. Амбулаторно-поліклінічний етап реабілітації

Амбулаторно-поліклінічний етап реабілітації

Зазначені спеціалізовані реабілітаційні відділення, особливо функціонують на базі НДІ і республіканських центрів, можуть носити статус центрів, забезпечуючи функції базового реабілітаційного профільного закладу з виконанням навчально-методичної та консультативної роботи.

Амбулаторно-поліклінічний етап реабілітації показаний хворим, які потребують відновного лікування, у яких частково збережена комунікабельність і мобільність і в місці їх проживання є відповідне відділення реабілітації, яке пацієнт може відвідувати самостійно. Це найбільш масовий етап надання реабілітаційної допомоги.

Метою реабілітації хворих та інвалідів на даному етапі реабілітації є попередження прогресування захворювання, подальша нормалізація функціонального стану хворого, адаптація його до фізичних навантажень, відновлення порушених здібностей (в т.ч. здатності до трудової діяльності).

Амбулаторно-поліклінічний етап реабілітації передбачає проведення ряду заходів з використанням методів психотерапії, активної і пасивної кінезотерапії, трудотерапії, медикаментозної терапії, бальнеотерапії і гідротерапії, оцінці ступеня соціальної недостатності хворого, проведення медико-соціальної експертизи, вирішення питань працевлаштування і професійної переорієнтації.

Важливе значення надається організації та проведення занять в «Школах для хворих та їхніх родичів», що дозволяють їм освоювати знання з питань профілактики, лікування та медичної реабілітації.

У комплексі реабілітаційних заходів зберігає провідну роль психологічна реабілітація. Вирішуються проблеми, що стосуються вироблення активних установок на трудову та громадську діяльність, поряд з вирішенням питань профорієнтації, психопрофілактична і психогігієнічна робота з сім`ями хворих.

Досвід з проведення психологічної реабілітації хворих свідчить про те, що включення псіхокоррегірующіх впливів і активація психологічних форм компенсації і психологічного захисту сприяє підвищенню загальної ефективності лікувальних заходів і методів медичної та соціальної реабілітації у зв`язку з усуненням тих мотиваційно-поведінкових порушень і хибних уявлень які були обумовлені складним взаимовлиянием різних складових деонтологической ситуації.

Адекватна психологічна реабілітація має істотне значення для досягнення прогнозованого рівня реабілітації.

У поліклінічному відділенні реабілітації повинен бути кабінет ерготерапії, в якому є обладнання, яке імітує кухню, тренувальний стенд з побутовими приладами та ін. Проводить заняття спеціально підготовлений інструктор.

При мовленнєві вади триває відновна терапія в формі індивідуальних, можливо і групових занять. Бажаний постійний контакт з родичами хворого. Важливе місце в відновлювальної терапії належить комунікативному тренінгу.

Для цього застосовуються, конкретні ситуації і мовні теми з домашній ситуацій пацієнта. Метою групових занять є встановлення контактів між пацієнтами і подолання соціальної ізоляції. Паралельно необхідно навчати рідних і близьких грамотному і правильному спілкуванню з даними хворим.

На амбулаторному етапі медикаментозна терапії проводиться обмежено.

В основному призначаються етіопатогенетіческая і симптоматична терапія гіпотензивні засоби при артеріальній гіпертензії антиаритмічні препарати при постійних або пароксизмальних порушеннях ритму, антиатеросклеротичні, антиоксидантні, вазоактивні препарати.

Амбулаторні відділення медичної реабілітації розташовуються на базі поліклінік для дітей та дорослих і є їх структурними підрозділами. Вони найчастіше організовуються шляхом імплантації в наявні до лікувальних організаціях структури і включають в себе кабінети фізіотерапії, лікувальної-фізкультури, масажу, голкорефлексотерапії, психотерапії, мануальної терапії та ін.

До складу відділень реабілітації може бути включений і денний стаціонар, при наявності - басейн, сауна, кабінет побутової реабілітації. Все це дозволяє проводити комплексну реабілітацію хворих та інвалідів.

Амбулаторний етап медичної реабілітації - не тільки наймасовіший, але і економічно найбільш
дешевий. У той же час це високо ефективний етап медичної реабілітації, так як після перебування на стаціонарному етапі реабілітації далеко не завжди максимально ліквідовані наявні обмеження життєдіяльності, реабілітаційний потенціал хворого не вичерпаний і повноцінно складена індивідуальна програма реабілітації, яка передбачає проведення одного або декількох курсів реабілітації в році, продовження реабілітаційних заходів в наступні роки, сприяє подальшому відновленню здоров`я хворого.

Більшість відділень медичної реабілітації амбулаторно-поліклінічного етапу неспеціалізовані і надають реабілітаційну допомогу хворим різного профілю. Тому вельми привабливою виглядає організація амбулаторних центрів медичної реабілітації, здатних обслуговувати значні контингенти хворих різних нозологічних форм.

На амбулаторний етап реабілітації хворі поступають у напрямку лікарів поліклініки, або після лікування в профільному стаціонарному відділенні, або з попереднього стаціонарного етапу медичної реабілітації.

Широке використання методів медичної реабілітації на амбулаторному етапі покликане забезпечити як відновлення обмежень життєдіяльності, так і зменшення соціальних втрат - скорочення ВН і попередження інвалідності.

Таким чином, на поліклінічному етапі подальший розвиток повинна отримати мережу відділень медичної реабілітації районного і міського рівня: в територіальних міських поліклініках, лікарнях районних лікарень, відомчих поліклініках, медико-санітарних частинах та ін.

Організація амбулаторно-поліклінічного етапу медичної реабілітації (як міського, так і сільського ланки) здійснюється за територіальним принципом: міські амбулаторно-поліклінічні відділення (центри) медичної реабілітації створюються або у великих міських поліклініках (2-3 відділенні в місті, включаючи дитячі), або на базі однієї з поліклінік міста з доданням відділенню статусу городского- сільські амбулаторно-поліклінічні відділення (центри) медичної реабілітації організовуються на базі поліклінік великих ЦРЛ: у вигляді районних або міжрайонних (для 2-3 територіально поруч розташованих сільських районів).

Зазначені відділення (центри) медичної реабілітації є багатопрофільними. На базі дитячих поліклінік в складі ЦРЛ можуть бути організовані амбулаторно-поліклінічні відділення медичної реабілітації для дітей.

Домашній етап реабілітації

Домашній етап медичної реабілітації - поки ще тільки розвивається. Він здійснюється амбулаторними установами. Показання до проведення домашнього етапу медичної реабілітації різні. У проведенні цього етапу реабілітації потребують дві категорії хворих: перша з них - це хворі з різко вираженими обмеженнями життєдіяльності, відповідними першої групи інвалідності.

Тобто ці хворі потребують постійного стороннього догляду не можуть відвідувати амбулаторно-поліклінічне реабілітаційне відділення, а передувала раніше перебування на стаціонарному етапі реабілітації показало, що реабілітаційний потенціал хворого в плані відновлення порушених функцій і зменшення наявних обмежень життєдіяльності практично повністю вичерпано.

Головне завдання реабілітації цих хворих - проведення комплексу пристосувальних заходів для адаптації хворого до перебування в домашніх умовах: навчання хворого прийомам адаптації, а його родичів прийомам догляду за хворим, психологічна підтримка, освоєння навичок самообслуговування, забезпечення технічними засобами та медикаментами для компенсації порушених функцій і здібностей , що підтримують курси лікування для попередження або уповільнення прогресування захворювання.

Необхідна реабілітація цих хворих може здійснюватися шляхом організації «стаціонару вдома». Така форма медичної реабілітації є дорогою, що створює труднощі в її організації: потрібно виділення спеціального персоналу для проведення реабілітації пацієнтів на дому і транспорту для доставки персоналу і апаратури.

У Республіканській лікарні Управління справами Президента медична реабілітація на дому проводиться, переважно силами середнього медичного персоналу (методистами ЛФК, масажистами, фізіотерапевтичними сестрами).

В їх завдання входить не тільки здійснення реабілітаційних заходів, а й навчання родичів прийомам ЛФК, масажу, догляду за хворим. На початку курсу домашньої реабілітації хворого відвідує лікар-реабілітолог (завідувач відділенням медичної реабілітації), і надалі лікарський нагляд здійснює дільничний лікар.

У завдання лікарського спостереження входить не тільки складання програми реабілітації та контролю за станом хворого і переносимістю процедур, а й проведення психотерапії, налагодження сімейних відносин.

До реабілітаційного процесу залучаються родичі. Реабілітація на дому вирішує проблеми психологічної адаптації хворих і родичів, коригує поведінки хворого і зміни психологічної структури його особистості, покращує якість життя хворого i його оточення.

Друга категорія - реабілітанти, які потребують безперервного або тривалої реабілітації з чергуванням її курсів в лікувальному закладі і вдома. На відміну від першої групи тут реабілітація ні домашньому етапі проводиться самим хворим.

Домашнє завдання виробляється на попередньому етапі реабілітації і освоюється хворим в період спостереження його в лікувальному закладі. Програма домашнього етапу включає такі методи як аутогенних тренування, релаксацію, ЛФК, фізичні тренування, медикаментозну реабілітацію та ін.

Хворі цієї групи не мають потреби у відвідуванні їх на дому медперсоналом, при необхідності контролю за станом хворого і правильністю виконання програми, реабілітант сам відвідує лікувальну установу. Це знімає фінансові витрати, необхідні для хворих першої категорії, і забезпечує безперервність реабілітації і підвищує її ефективність.

Якщо у хворого зберігаються виражені обмеження життєдіяльності, він може бути направлений на стаціонарний етап пізньої (або наступної) медичної реабілітації.

Тобто, на даний етап реабілітації повинні виправлятися хворі, у яких є необхідність в повторній стаціонарної реабілітації в силу того, що наслідки захворювання або травми придбали стійкий виражений характер і призводять до значного обмеження пересування, самообслуговування та ін.

Відділення пізньої стаціонарної медичної реабілітації (монопрофільні і багатопрофільні) повинні розташовуватися на базі ЦРЛ та міських лікарень з урахуванням структури інвалідності та потребу населення в даному виді реабілітаційної допомоги.

І.С. Абельская, О.А. Михайлов, В. Б. змичок