Центральний венозний тиск (цвт). Величина центрального венозного тиску (цвт). Регуляція цвд.

під центральним венозним тиском зазвичай розуміють величину тиску в правому передсерді, яка в нормі близька до 0 мм рт. ст. Однак насправді центральному венозному тиску відповідає величина тиску в гирлі порожнистих вен. Між тиском в правому передсерді і в гирлі порожнистих вен далеко не завжди існує відповідність, особливо в фазу перехідних процесів в системі кровообігу, коли тиск у правому передсерді нормалізується швидше, ніж центральний венозний тиск. Рівень центрального венозного тиску (ЦВТ) істотно впливає на величину венозного повернення крові до серця. При зниженні тиску в правому передсерді від 0 до 4 мм рт. ст. приплив венозної крові зростає на 20-30%, але коли тиск в ньому стає нижче - 4 мм рт. ст., подальше зниження тиску не викликає вже збільшення припливу венозної крові, що обумовлено спадением вен, що впадають в грудну клітку, викликаним різким падінням тиску крові в цих органах. Якщо зниження ЦВД збільшує приплив венозної крові до серця по порожнистих вен, то його підвищення на 1 мм рт. ст. знижує венозний повернення приблизно на 14%. Виходячи зі сказаного, підвищення тиску в правому передсерді до 7 мм рт. ст. має знизити приплив венозної крові до серця до нуля, що призвело б до катастрофічних порушень гемодинаміки.

Однак в дослідженнях, в яких серцево-судинні рефлекси функціонували, а тиск у правому передсерді підвищувався повільно, приплив венозної крові до серця тривав і при підвищенні тиску в правому передсерді до 12-14 мм рт. ст. (Рис. 9.20). Зниження припливу крові до серця в цих умовах призводить до прояву в системі компенсаторних рефлекторних реакцій, що виникають при подразненні барорецепторів артеріального русла, а також порушення судинного центрів в умовах розвитку ішемії центральної нервової системи. Це викликає збільшення потоку імпульсів, що генеруються в симпатичних судинозвужувальних центрах і надходять до гладких м`язів судин, що визначає підвищення тонусу, зменшення ємності судинного русла і, отже, збільшення кількості крові, яка подається до серця, незважаючи на зростання ЦВТ до рівня, коли теоретично венозний повернення повинен бути близьким до 0.

Визначено мінімальні і максимальні межі змін ЦВД, обмежують область стійкої роботи серця. Мінімально допустимий середній тиск у правому передсерді становить 5-10, а максимальне - 100-120 мм водн. ст., при виході за ці межі ЦВД залежність енергії скорочення серця від величини припливу крові не спостерігається через незворотного погіршення функціонального стану міокарда.

Середня величина ЦВД у здорових людей становить в стані м`язового спокою близько 40 мм водн. ст. і протягом дня змінюється, наростаючи вдень і особливо під вечір на 10-30 мм водн. ст., що пов`язано з ходьбою і м`язовими рухами. Збільшення внутриплеврального тиску, що супроводжується скороченням м`язів черевної порожнини (кашель, напружуючись-ня), призводить до короткочасного різкого зростання ЦВТ, а затримка дихання на вдиху - до його тимчасового падіння.

при вдиху центральний венозний тиск (ЦВД) зменшується за рахунок падіння плеврального тиску, що викликає додаткове розтягнення правого передсердя і більш повне заповнення його кров`ю. При цьому зростає швидкість венозного кровотоку і збільшується градієнт тиску в венах, що призводить до додаткового падіння ЦВД. Так як тиск у венах, що лежать поблизу грудної порожнини (наприклад, в яремних венах), в момент вдиху є негативним, їх поранення небезпечно для життя, оскільки при вдиху в цьому випадку можливе проникнення в вени повітря, бульбашки якого, розлягаючись з кров`ю, можуть закупорити кровоносне русло (розвиток повітряної емболії).

при видиху центральний венозний тиск (ЦВД) росте, а венозний повернення крові до серця зменшується. Це є результатом підвищення плеврального тиску, що збільшує венозний опір внаслідок спадання грудних вен і сдавливающего праве передсердя, що ускладнює його кровонаповнення.

Для збільшення продуктивності серця в клініці часто використовують штучне підвищення венозного повернення за рахунок збільшення об`єму циркулюючої крові, яке досягається шляхом внутрішньовенних вливань кровозамінників. Однак викликається цим підвищення тиску в правому передсерді ефективно тільки в межах відповідних величин середніх тисків, наведених вище. Надмірне підвищення венозного припливу таким способом і, отже, ЦВД не тільки не сприяє поліпшенню діяльності серця, але може принести і шкоду, створюючи перевантаження в системі і приводячи, в кінцевому підсумку, до надмірного розширення правої половини серця.