Медичне законодавство: права, документи, обов`язки, норми, акти.

Стаття 54. Право на заняття медичною і фармацевтичною діяльністю
Право на заняття медичною і фармацевтичною діяльністю в Російській Федерації мають особи, які отримали вищу або середню медичну та фармацевтичну освіту в Російській Федерації, що мають диплом і спеціальне звання, а на заняття певними видами діяльності, перелік яких встановлюється Міністерством охорони здоров`я Російської Федерації, - також сертифікат фахівця і ліцензію.

Сертифікат фахівця видається на підставі післявузівської професійної освіти (аспірантура, ординатура), або додаткової освіти (підвищення кваліфікації, спеціалізація), чи перевірочного випробування, проведеного комісіями професійних медичних і фармацевтичних асоціацій, по теорії і практиці обраної спеціальності, питанням законодавства в галузі охорони здоров`я громадян .

Лікарі в період їх навчання в установах державної або муніципальної системи охорони здоров`я мають право на роботу в цих установах під контролем медичного персоналу, який несе відповідальність за їх професійну підготовку. Студенти вищих і середніх медичних навчальних закладів допускаються до участі в наданні медичної допомоги громадянам відповідно до програм навчання під контролем медичного персоналу, який несе відповідальність за їх професійну підготовку, в порядку встановленому Міністерством охорони здоров`я Російської Федерації.

Особи, які не мають закінченої вищої медичної або фармацевтичної освіти, можуть бути допущені до заняття медичною чи фармацевтичною діяльністю на посадах працівників із середньою медичною освітою в порядку, що встановлюється Міністерством охорони здоров`я Російської Федерації.

Лікарі чи провізори, які не працювали за своєю спеціальністю більше п`яти років, можуть бути допущені до практичної медичної чи армацевтіческой діяльності після проходження перепідготовки в Відповідність навчальних закладах або на підставі перевірочного спитанія, проведеного комісіями професійних медичних і фармацевтичних асоціацій.

Працівники із середнім медичним або фармацевтичним освітою, які не працювали за своєю спеціальністю більше п`яти років, можуть бути допущені до практичної медичної чи фармацевтичної діяльності після підтвердження своєї кваліфікації у відповідній установі державної або муніципальної системи охорони здоров`я або на підставі перевірочного випробування, проведеного комісіями професійних медичних і фармацевтичних асоціацій.

Особи, які отримали медичну та фармацевтичну підготовку в іноземних державах, допускаються до медичної чи фармацевтичної діяльності після іспиту у відповідних навчальних закладах Російської Федерації в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, а також після отримання ліцензії на заняття певними Міністерством охорони здоров`я Російської Федерації видами діяльності, якщо інше не передбачено міжнародним правом.

Стаття 55. Порядок і умови видачі особам ліцензій на певні види медичної і фармацевтичної діяльності. Видачу особам ліцензій на певні види медичної і фармацевтичної діяльності здійснюють ліцензійні комісії, створювані органом державного управління суб`єкта Російської Федерації або місцевою адміністрацією за дорученням відповідного органу державного управління суб`єкта Російської Федерації. До складу ліцензійних комісій входять представники органів управління охороною здоров`я, професійних медичних і фармацевтичних асоціацій, вищих медичних навчальних закладів та установ державної і муніципальної систем охорони здоров`я. Ліцензійні комісії несуть відповідальність за обґрунтованість прийнятих рішень.
Ліцензія видається на певний вид діяльності на підставі сертифікату спеціаліста. Видача ліцензії на інший вид діяльності здійснюється окремою процедурою. Позбавлення осіб, що займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, ліцензії або призупинення її дії здійснюється ліцензійними комісіями або за рішенням суду в разі невідповідності своєї діяльності встановленим стандартам якості медичної допомоги або положенням, закріпленим справжніми Основами. Дія ліцензії поновлюється після повторного ліцензування при зникненні підстав, за якими було здійснено позбавлення ліцензії або призупинення її дії. Рішення ліцензійних комісій можуть бути оскаржені до відповідних органів державної влади та (або) до суду.

Порядок і умови видачі особам ліцензій на певні види медичної і фармацевтичної діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Перелік видів медичної та фармацевтичної діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлюється Міністерством охорони здоров`я Російської Федерації.

Стаття 56. Право на заняття приватною медичною практикою.
Приватна медична практика - це надання медичних послуг медичними працівниками поза установ державної і муніципальної систем охорони здоров`я за рахунок особистих коштів громадян або за рахунок коштів підприємств, установ і організацій, в тому числі страхових медичних організацій, відповідно до укладених договорів. Приватна медична практика здійснюється відповідно до цих Основ та іншими актами законодавства Російської Федерації, республік у складі Російської Федерації. Право на заняття приватною медичною практикою мають особи, які отримали диплом про вищу або середню медичну освіту, сертифікат фахівця і ліцензію на обраний вид діяльності. Дозвіл на заняття приватною медичною практикою видається місцевої адміністрацією за погодженням з професійними медичними асоціаціями і діє на підвідомчій їй території. Контроль за якістю надання медичної допомоги здійснюють професійні медичні асоціації та місцева адміністрація. Інше втручання місцевої адміністрації в діяльність осіб, які займаються приватною медичною практикою, не допускається, за винятком випадків, коли таке втручання прямо передбачено законом. Заборона займатися приватною медичною практикою проводиться за рішенням органу, який видав дозвіл на заняття приватною медичною практикою, або суду.

Стаття 57. Право на заняття народною медициною (цілительством).
Народна медицина - це методи оздоровлення, профілактики, діагностики та лікування, засновані на досвіді багатьох поколінь людей, утвердилися в народних традиціях і не зареєстровані в порядку, встановленому законодавством Російської Федерації. Правом на заняття народною медициною володіють громадяни Російської Федерації, які отримали диплом цілителя, що видається міністерствами охорони здоров`я республік у складі Російської федерації, органами управління охороною здоров`я автономної області, автономних округів, країв, областей, міст Москви і Санкт-Петербурга. Рішення про видачу диплома цілителя приймається на підставі заяви громадянина і представлення професійної медичної асоціації або заяви громадянина і спільного уявлення професійної медичної асоціації і установи, що має ліцензію на відповідний вид діяльності. Диплом цілителя дає право на заняття народною медициною на території, підвідомчій органу управління охороною здоров`я, який видав диплом. Особи, які отримали диплом цілителя, займаються народною медициною в порядку, що встановлюється місцевою адміністрацією відповідно до статті 56 цих Основ. Допускається використання методів народної медицини в лікувально-профілактичних установах державної або муніципальної системи охорони здоров`я за рішенням керівників цих установ відповідно до статті 43 цих Основ. Проведення сеансів масового цілительства. в тому числі з використанням засобів масової інформації, забороняється. Позбавлення диплома цілителя проводиться за рішенням органу управління охороною здоров`я, що видав диплом цілителя, і може бути оскаржене до суду. Незаконне заняття народною медициною (цілительством) тягне за собою адміністративну відповідальність, а у випадках, передбачених законодавством Російської Федерації, - кримінальну відповідальність.

Стаття 58. Лікуючий лікар.
Лікуючий лікар - це лікар, який надає медичну допомогу пацієнту в період його спостереження і лікування в амбулаторно-поліклінічному або лікарняному закладі. Лікуючим лікарем не може бути лікар, який навчається у вищому медичному навчальному закладі або освітньому закладі післявузівської професійної освіти. Лікуючий лікар призначається за вибором пацієнта або керівника лікувально-профілактичного закладу (його підрозділу). У разі вимоги пацієнта про заміну лікуючого лікаря останній повинен сприяти вибору іншого лікаря. Лікуючий лікар організує своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта, надає інформацію про стан його здоров`я, на вимогу хворого або його законного представника запрошує консультантів і організує консиліум. Рекомендації консультантів реалізуються тільки за погодженням з лікуючим лікарем, за винятком екстрених випадків, що загрожують життю хворого. Лікуючий лікар одноосібно видає листок непрацездатності терміном до 30 днів. Лікуючий лікар може відмовитися за погодженням з відповідною посадовою особою від спостереження і лікування пацієнта, якщо це не загрожує життю пацієнта і здоров`ю оточуючих, у випадках недотримання пацієнтом приписів або правил внутрішнього розпорядку лікувально-профілактичного закладу. Лікуючий лікар несе відповідальність за несумлінне виконання своїх професійних обов`язків відповідно до законодавства Російської Федерації, республік у складі Російської Федерації.

Стаття 61. Лікарська таємниця.
Інформація про факт звернення за медичною допомогою, стан здоров`я громадянина, діагноз його захворювання й інші відомості, отримані при його обстеженні та лікуванні, складають лікарську таємницю. Громадянину повинна бути підтверджена гарантія конфіденційності переданих їм відомостей.

Не допускається розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, особами, яким вони стали відомі під час навчання, виконання професійних, службових та інших обов`язків, крім випадків, встановлених частинами третьою та четвертою цієї статті, За згодою громадянина або його законного представника допускається передача відомостей, що становлять лікарську таємницю, іншим громадянам, в тому числі посадових осіб, в інтересах обстеження і лікування пацієнта, для проведення наукових досліджень, публікації в науковій літературі, використання цих відомостей в навчальному процесі і в інших цілях. Надання відомостей, що становлять лікарську таємницю, без згоди громадянина або його законного представника допускається:

1) з метою обстеження і лікування громадянина, яка здатна через своє стану висловити свою волю;

2) при загрозі поширення інфекційних захворювань, масових отруєнь і поразок;

3) на вимогу органів дізнання і слідства, прокурора і суду в зв`язку з проведенням розслідування або судовим розглядом;

4) в разі надання допомоги неповнолітньому в віці до 15 років дли інформування його батьків або законних представників,

5) при наявності підстав, які дозволяють вважати, що шкода здоров`ю громадянина заподіяна у результаті протиправних дій. Особи, яким в установленому законом порядку передані відомості, що становлять лікарську таємницю, нарівні з медичними та фармацевтичними працівниками з урахуванням завданої громадянинові шкоди несуть за розголошення лікарської таємниці дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства Російської Федерації, республік у складі Російської федерації.

Стаття 62. Професійні медичні і фармацевтичні асоціації.
Медичні та фармацевтичні працівники мають право на створення професійних асоціацій та інших громадських об`єднань, що формуються на добровільних засадах для захисту прав медичних і фармацевтичних працівників, розвитку медичної та фармацевтичної практики, сприяння науковим дослідженням, вирішення інших питань, пов`язаних з професійною діяльністю медичних та фармацевтичних працівників.

Професійні медичні і фармацевтичні асоціації беруть участь:

1) в розробці норм медичної етики та вирішенні питань, пов`язаних з порушенням цих норм:

2) в розробці стандартів якості медичної допомоги, федеральних програм і критеріїв підготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників, в привласненні медичним і фармацевтичним працівникам кваліфікаційних категорій;

3) в ліцензуванні медичної і фармацевтичної діяльності;

4) в угодах по тарифам на медичні послуги в системі обов`язкового медичного страхування і діяльності фондів обов`язкового медичного страхування.

Професійні медичні і фармацевтичні асоціації республік у складі Російської федерації, автономної області, автономних округів, країв, областей, міст Москви і Санкт-Петербурга можуть проводити перевірочні випробувань медичних і фармацевтичних працівників з теорії та практиці обраної спеціальності, питанням законодавства в галузі охорони здоров`я громадян і видавати їм відповідний сертифікат фахівця, а також вносити пропозиції про присвоєння їм кваліфікаційних категорій. Професійні медичні, фармацевгіческіе асоціації та інші громадські об`єднання здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства Російської Федерації, республік у складі Російської Федерації.

Стаття 63. Соціальний і правовий захист медичних і фармацевтичних працівників.
Медичні та фармацевтичні працівники мають право на:

1) забезпечення умов їх діяльності відповідно до вимог охорони праці:

2) роботу за трудовим договором (контрактом), в тому числі за кордоном;

3) захист своєї професійної честі і гідності;

4) отримання кваліфікаційних категорій відповідно до досягнутого рівня теоретичної та практичної підготовки;

5) вдосконалення професійних знань;

6) перепідготовку за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів при неможливості виконувати професійні обов`язки за станом здоров`я, а також у випадках вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням чисельності або штату, ліквідації підприємств, установ і організацій;

7) страхування професійної помилки, в результаті яких буде завдано шкоди або шкоди здоров`ю громадянина, не пов`язаний з недбалим або недбалим виконанням ними професійних обов`язків:

8) безперешкодне і безкоштовне використання засобів зв`язку, що належать підприємствам, установам, організаціям або громадянам, а також будь-якого наявного виду транспорту для перевезення громадянина в найближчий лікувально-профілактичний заклад у випадках, що загрожують його життю;

9) першочергове одержання жилих приміщень, встановлення телефону, подання дітям місць у дитячих дошкільних і санаторно-курортних установах, придбання на пільгових умовах автотранспорту, використовуваного для виконання професійних обяеанностей при роз`їзному характері роботи, і інші пільги, передбачені законодавством Російської Федерації, республік у складі Російської Федерації, правовими актами автономної області, автономних округів, країв, областей, міст Москви і Санкт-Петербурга. Лікарі, провізори, працівники з середньою медичною і фармацевтичною освітою державної і муніципальної систем охорони здоров`я, які працюють і проживають у сільській місцевості і селищах міського типу, а також які проживають разом з ними члени їх сімей мають право на безкоштовне надання квартир з опаленням і освітленням відповідно до чинного законодавством. Порядок перепідготовки, вдосконалення професійних знань медичних і фармацевтичних працівників, отримання ними кваліфікаційних категорій визначається відповідно до цих Основ Міністерством охорони здоров`я Російської Федерації, міністерствами охорони здоров`я республік у складі Російської Федерації спільно з професійними медичними і фармацевтичними асоціаціями.