Як навчити дитину битися? Це питання хвилює і мам, і тат, але пап, напевно, все-таки більше.

Як навчити дитину себе захищати

- Життя жорстоке, - кажуть чоловіки. - У ній треба пробиватися з боєм, а у нас росте слюнтяй.

Причому обурюються з приводу синівської слюнтяйство, як правило, ті батьки, які самі в дитинстві постояти за себе не вміли, так і в дорослому віці не боляче-то нагадують Рембо або Джеймса Бонда.

Втім, воно і зрозуміло. Всім нам хочеться, щоб діти не повторювали наших помилок і були щасливіші нас.
В гостях у Снігової королеви.
Далеко не всі діти успішно засвоюють уроки самооборони. Багато затискаються ще більше, оскільки не можуть подолати страх і до того ж бояться роздратувати своїх тата. А тому вважають за краще поменше скаржитися на кривдників, приховувати свої переживання, перестають довіряти батькам, відчужуються від них. Це породжує ще більші проблеми, адже, втрачаючи опору в особі дорослих, дитина відчуває свою повну беззахисність. А якщо він ще й від природи несміливо, страх перед світом може стати панічним.

Гера нагадував зачарованого хлопчика з казки. Неначе Снігова королева обдала його своїм крижаним диханням і заморозила навіки. Блідий, з невиразним обличчям, ні на що не реагує, він мовчки сидів поруч з мамою і не виявляв ніякого інтересу до іграшок. Тільки очі синіли двома вузькими крижинками, а й в них не відбивалося ні радості, ні цікавості. Лише при наближенні інших дітей в них миготів страх.

- Його б`ють, а він навіть втекти не сміє, - розповідала мама. - Варто як бовдур. А мені потім каже, що у нього ноги до підлоги приросли. Але ж він на голову вище однолітків і важить в півтора рази більше. Я його в сад віддала. Думала, стане побойчее. Так Геру там один хлопчик, на рік молодший, до того затретіровал - довелося забрати. Два тижні всього відходили в сад, а тепер три місяці відійти від того, що сталося не можемо. Ночами кричить, днем від мене не відходить. З дітьми взагалі перестав спілкуватися. Раніше хоч у дворі з ким-то грав, а зараз і на вулицю його не витягнеш.
Ледь що - відразу в ніс.
Є й інша крайність. Дітям, які звикли тільки що - кидатися на кривдників з кулаками, буває важко ужитися в колективі. До них швидко приклеюється ярлик хуліганів, а потім нерідко слід і відрахування з садка. Ну, а якщо батькам все-таки вдається вмовити адміністрацію не виганяти їх дитини, навколо нього утворюється вакуум. З ним краще не зв`язуватися. А відчувати себе скаженим собакою, яку бояться і ненавидять, запевняю вас, не дуже приємно. Відкинуті люди озлоблюються, у них росте бажання мстити. Це породжує відповідну ненависть, і так до нескінченності. До школи у дитини може скластися стійке переконання, що кругом одні вороги, а це прямий шлях в депресію, яка в підлітковому віці часом чревата навіть самогубством.

- Стьопа з дітьми грав непогано, але нам не подобалося, що він більше схильний підкорятися, - розповідає Світлана. - Чи відберуть у нього відерце, він не протестує. Попросять машинку - дасть. Чоловік дивився на це, дивився, а потім почав його вчити: "Якщо у тебе що-небудь відбирають, ти не церемонься. Дай разок в ніс, і все відстануть".

Все дійсно відстали. І навіть попросили Світлану гуляти зі Стьопою де-небудь в іншому місці. Благо, поруч з будинком був парк, і місця вистачало. На щастя, Світлана не стала чекати підліткового віку, а постаралася швидше загладити результати татової педагогіки. Правда, вдалося їй це не відразу: хлопчик почав входити у смак, йому сподобалося, що його всі бояться. Врятувало положення лише те, що по натурі Стьопа був незлобивий. А якби зерна впали на більш підготовлений грунт? Якби, скажімо, він був підвищено конкурентний, уразливий, агресивний? Розгальмувати дитини легко, повернути процес назад куди важче.
Чи не роздувайте з мухи слона.
Але як же бути? Розмірковуючи над цим, мені здається, важливо розділити два моменти: ставлення до ситуації самої дитини і ставлення батьків. І запитати: а чи так драматично йде справа в очах вашого сина чи дочки? Чи дійсно, що їх ображають, принижують, пригнічують? Або це в вас самих сколихнулися якісь давні образи, і ви мимоволі приписуєте дітям свої уявлення про життя? На жаль, справа часто йде саме так.

чому "на жаль"? - Та тому, що в дітях таким чином закладається комплекс неповноцінності. Чи не зафіксуйся дорослий на якоюсь дрібною несправедливості, вчиненої стосовно його дитині, той, може бути, нічого й не помітив би. Ну, штовхнули ... ну, подражнити ... ну, не прийняли в гру ... З ким не буває? Зараз не прийняли, а через півгодини візьмуть. Дві хвилини тому тебе штовхнули, а ще через дві хвилини ти кинешся кудись стрімголов і теж ненавмисно толкнёшь кого-небудь ... Дитячі образи зазвичай нестійкі і швидко випаровуються. Часто-густо вчорашній ворог стає кращим другом, і навпаки.

Але коли на образі фіксуються дорослі, вона набуває якісно інший статус, як би отримує офіційне визнання. Але ж деякі батьки не просто загострюють увагу дитини на дріб`язкових образах. Вони ще й припечатують їх страшним словом "приниження". Пам`ятаю, одна мама в півгодинної бесіди раз десять повторила, що її хлопчика в школі "принижують". А малося на увазі всього-навсього, що вчителька при хлопцях робила йому зауваження і нарешті відсадити його за окрему парту, оскільки він Єгоза, відволікаючи сусідів.

Ні, звичайно, буває і справжнє приниження, коли "круті" однокласники або жорстокі вчителя дійсно труять неугодного. Але нерідко дорослі роздмухують з мухи слона, і цим тільки шкодять своїй дитині, оскільки разом з "мухою" (Дріб`язкової образою) роздувається його самолюбство. А роздуте, гіпертрофоване самолюбство заважає людині нормально будувати відносини з оточуючими. Він у всьому вишукує підступ, спалахує, як сірник, при найменшому необережному слові, сказаному в його адресу. Поспостерігайте за людьми, які зафіксовані на відстоюванні власної гідності. Чи багато у них друзів? Образа - взагалі дуже погане, шкідливе почуття. Вона роз`їдає душу, пробуджує в ній злість, заздрість, ненависть.
Слова і образи.
Самі посудіть, що підспудно повідомляє дитині дорослий, вселяючи йому думка про "жорстокості світу" і необхідності "пробиватися з боєм"? - Дитина починає відчувати себе під вражому стані. А оскільки світ великий, а дитина маленька, він не відчуває і не може відчувати в собі сил перемогти весь світ. Тому у одних дітей розвиваються страхи, а у інших - агресивність, в глибині якої ховається все той же страх.

Для нормального розвитку дитині абсолютно необхідно вірити, що світ добрий. Так, в ньому можуть зустрічатися окремі вкраплення зла, але саме вкраплення, рідкісні і неодмінно перемагає добро. Інакше страх паралізує дитини, загальмує його інтелектуальне й емоційне розвиток. Недарма навіть діти, які пережили справжнє пекло: війну, стихійні лиха, втрату близьких, - підсвідомо прагнуть забути, витіснити кошмарні переживання. І дійсно дуже багато згодом забувають, перемикаючись на більш радісні, світлі враження. Інакше у них не буде сил продовжувати жити.

А тут не хто-небудь, а власні батьки, чиє слово важить для маленької дитини набагато більше слів всіх інших людей, вибивають з-під нього опору, підривають його уявлення про доброту і справедливості навколишнього світу. Замість того, щоб захистити сина від кривдників, батько, з одного боку, нагнітає в ньому страхи, а з іншого, позбавляє малюка самоповаги, називаючи його слиньком. Після цього досить наївно чекати будь-яких позитивних зрушень в поведінці боязкого дитини.
Захищати, поки не зможе захистити себе сам.

Захищати дітей треба обов`язково. Звичайно, не варто уподібнюватися склочник, які з будь-якого приводу біжать "качати права" в школу, садочок, у двір. Але залишати дитину беззахисним (та ще докоряти його тим, що він не може постояти за себе сам!) Дорослі просто не мають права. Адже це саме натуральне зрада.

Повірте, якби дитина могла розправитися з кривдниками без сторонніх, він би з задоволенням це зробив. Нікому не хочеться відчувати себе слабаком і боягузом. Як тільки він збереться з силами, ваша допомога стане йому не потрібна. А поки цього не сталося, борг батьків - забезпечувати йому надійний захист.

Зрештою, ми ж теж не завжди справляємося зі своїми кривдниками самі, а в якихось випадках вдаємося до допомоги міліції. Як би ви подивилися на міліціонерів, які на прохання захистити вас від розперезалися бандитів, відповіли б:

- А кулаки у вас на що? Самі захищайтеся, як можете. Людина повинна вміти сам за себе постояти.

Вам здається неправомірним порівнювати маленьких розперезалися хуліганів з великими? Але ваш-то дитина теж маленький. І для нього Петька з Колькою, що тероризують двір, такі ж страшні, як для вас - справжні терористи.
Вилучити з травмуючої середовища.
Якщо сина або дочку регулярно ображають в дитячому садку, необхідно поговорити з виховательками. Пам`ятайте: адміністрація дитячого закладу, який відвідує ваша дитина, згідно із законом відповідає за його фізичне і психічне здоров`я. Тому вихователі зобов`язані стежити за психологічним кліматом в групі, вгамовувати забіяк, не дозволяти одним дітям дражнити інших.
Ви скажете: "Так зараз всі діти жахливо агресивні. Скрізь одне і те ж, скрізь б`ються".

Дозволю собі з вами не погодитися. Все залежить від дорослих. Якщо дорослі дозволяють дітям розперізуються, ті, зрозуміло, будуть стояти на голові. Якщо немає, то будь-які, навіть самі невиховані хлопчаки в кінці кінців навчаться обходитися без бійок і образ.

Два садка або дві школи, розташовані через дорогу один від одного, можуть відрізнятися, як небо і земля. В "нульовку" мій молодший син потрапив в обстановку постійних бійок. Перший час він взагалі не розумів, що відбувається. У класі відчайдушно билися не тільки хлопчики, а й дівчатка. Прийшовши якось за Феліксом, я побачила в роздягальні сцену з бойовика. Товста дівчисько прийомами карате загнала якогось, теж досить вгодованого хлопчика в кут і грізно розмахувала ногою перед його носом. Хлопчисько в жаху втискався в стіну. Вихователька, якій все це було прекрасно видно, незворушно розмовляла з нянькою.

Потім мені було сказано, що дитина у мене якийсь не такий, нетовариський, мало не з аутизмом: все б`ються - а він книжку читає.

- Так ви радіти повинні, що у вас хоча б одна людина не розмахує, - обурилася я.

- Ні, - несхвально насупилася "педагог". - Все одно це непорядок. Інші діти розряджаються, енергію скидають, а ваш в сторонці сидить.

Зізнатися, ми були в скруті. Школа начебто була на хорошому рахунку, і тут раптом таке. Вечорами син твердив, що більше туди не піде, тому що там все дурні і бійцівські півні. І хоча його не кривдили (чоловік суворо поговорив з забіяками і їх батьками), йому все одно було там жахливо незатишно. Фелікс з дитинства був дуже товариським, добре ладнав з дітьми різного віку, але до "спілкуванню" за допомогою кулаків якось не звик. А у однокласників це дійсно була така форма спілкування.

Зрозумівши, що на вчителів розраховувати не доводиться, і будучи ще морально не готові змінити школу, ми ламали голову в пошуках виходу. Несподівано вихід знайшов сам дитина. Власне кажучи, він зробив те, що взагалі-то повинні були зробити розумні педагоги: перетворив бійку в гру. Від відчаю людям часом приходять в голову геніальні думки. В якийсь момент, не в силах більше виносити тупість цих щоденних побоїщ, Фелікс запропонував:

- Давайте ви будете боксери на рингу, а я - рефері.

Вони остовпіли і погодилися. Гра сподобалася. Фелікс повеселішав, хоча школу раніше ненавидів.

Потім ми все-таки перевели його в іншу. І хоча вона знаходиться в двох зупинках від попередньої, порядки тут діаметрально протилежні. У цій новій школі цінується, коли дитина любить читати. А ще тут ніхто ні з ким не б`ється.

Відео: фрост снейк і хлопчина проти лололошкі і бендеракіно

- Спробував би у нас хто-небудь затіяти бійку! Відразу ж відправився б у кабінет до завуча, - усміхається Фелікс.
А якщо труять всюди?
Найчастіше буває досить змінити сад або школу, і питання, як захиститися від кривдників, знімається сам собою. Але якщо дитина всюди, куди б не потрапляв, виявляється жертвою забіяк, значить, справа не тільки в колективі. Швидше за все, в ньому самому є щось, що провокує кривдників.
Батьки схильні вважати, що він всіх боїться, а діти, як собаки, чують запах страху. І, природно, атакують слабкого.

За моїми спостереженнями, це не так. Слабких, але тихих, неконфліктних дітей зазвичай не ображають. Стійку агресію провокують "скалкуватий" діти. Такі, які самі задираються, а потім біжать скаржитися. І вчити їх треба не стільки давати здачі, скільки ладити з оточуючими: не заздрити, не ображатися, не претендувати на постійне лідерство, ставитися до хлопців доброзичливо, що не єхидствувати і т.п.

На першу консультацію до нас мама прийшла без сина, і коли ми потім побачили чотирнадцятирічного Андрія на занятті, у нас склалося враження, що мова йшла зовсім про іншу людину. В описі мами він був невинною жертвою, зацькованою однокласниками і зовсім не вміє постояти за себе. Перед нашими ж очима розгорталася зовсім інша картина. Так, Андрій справді не був хоробрим. Він легко пасував і, як равлик, ховався в свою раковину. Навіть голову в плечі утискує, щоб здаватися менше і непомітніше. Але трохи осмілівши, ця "безневинна жертва" початку, ніби реп`ях, чіплятися до хлопців. У примружених очках загорілися недобрі вогники, і він почав з азартом підколювати, підбивати, переводити хлопців, безпомилково вибравши з них найбільш уразливих. Розгорнутися на повну міць ми йому, звичайно, не дали, але хлопцям і побаченого вистачило, щоб на нього озброїтися.

Все було як на долоні. Залишалося найважче: змінити стереотипи Андрюшин поведінки і його взаємини з дітьми. Не буду детально описувати хід нашої роботи, скажу тільки, що ми, по-перше, багато зробили, щоб допомогти хлопчикові розкріпачитися. Він дійсно був дуже затиснутий, недовірливий, не вірив у свої сили. А з іншого боку, нам довелося докласти чимало зусиль до того, щоб змінити в кращу сторону його ставлення до людей. Мамин погляд на сина як до жертви несправедливості співслужив йому дуже погану службу. За свої чотирнадцять років Андрюша встиг переконатися в тому, що він самий нещасний чоловік на світі. А раз так, то з якого дива йому когось жаліти, комусь співчувати? Згодом Андрій трохи випростався, обличчя його просвітліло, очі вже не схожі на щілинки і дивляться не зло, хоча і трохи насторожено. З хлопцями у нього перемир`я, проте в компанію його запрошувати не поспішають. Йому ще багато що належить зрозуміти, щоб остаточно викоренити в собі комплекс жертви.
Перемога над страхом.
Але як же все-таки побороти страх перед кривдниками? Адже одна справа, коли людина не дає здачі з благородства, а інша - коли він просто боїться. Боягузтво, звичайно, треба долати.

Мій досвід спілкування з дітьми показує, що страх долається легше, якщо дитина дає відсіч ворогу не заради себе самого, а захищаючи когось слабкого. Це більш дієвий стимул, оскільки почуття жалю заглушає страх. Дитина відволікається від своїх переживань, і йому стає легше подолати себе. Працюючи за нашою методикою, ми з Іриною Медведєвої спочатку даємо дітям можливість пережити перемогу над кривдником в театральних етюдах. Програючи їх, дитина вчиться чинити опір нападаючим, і ця уявна тренування потім допомагає йому в житті. Найчастіше, повторюю, він захищає в етюдах не самого себе, а якогось малюка, новенького, вперше прийшов в дитячий сад, або дівчинку, яку ображають пустотливі хлопчаки. Однак потім ми все одно виводимо дитини на мирне вирішення конфлікту, намагаємося поступово пробудити в ньому симпатію, інтерес, і, головне, жалість до супротивника.

Жалість - взагалі найнадійніше зброю в боротьбі зі страхом. Неможливо боятися тих, кого ти шкодуєш. Адже для того, щоб пошкодувати, треба відчути себе дуже сильним. Люди шкодують тільки слабших. Саме тому нам деколи буває так важко пожаліти і пробачити своїх батьків: навіть старенькі і немічні, вони як і раніше мають над нами владу, здаються нам сильніше нас. Саме тому Христос жалів усіх, навіть тих, хто його розпинав. Він був духовно найсильнішою людиною на землі, Богочеловеком. Так що якщо ви хочете, щоб дитина вмів давати відсіч кривдникам, розвивайте в ньому почуття жалю. Це набагато важливіше, ніж вчити його трохи що - відразу давати здачу.

Хоча прийоми боротьби теж не заважає освоїти. Тільки не дошколятам. Вони все одно ще не здатні до цієї самообороні, і заняття у-шу і іншим лише підігріє в них агресивність. А ось в підлітковому віці це вже нагальна потреба. Хіба мало в яку халепу може потрапити хлопчина? Ми ж не будемо водити його все життя за руку.

І ось тут-то, по-моєму, наявний значний перекіс. Дитячої самообороною найбільше стурбовані батьки дошкільнят і молодших школярів. А до старшого шкільного віку гострота проблеми начебто згладжується: хлопці мало-помалу відучуються вирішувати суперечки кулаками, скривджені перестають скаржитися, і батькам здається, що все владналося.

Але в дійсності колізія поглиблюється. Саме в підлітковому віці, коли дитина психологічно дозріває до подолання своєї боягузтві (і навіть жадає випробувати себе, довести всім, що він не слабак), дорослі починають посилено сіяти в ньому страхи, залякуючи його армією. В результаті багато хлопців бояться її, як вогню. Наркоманами стати не бояться (і стають!), А потрапити в армію бояться. Хоча наркоманів гине набагато більше, ніж солдатів.

Виходить, що в тому віці, коли багато дітей ще фізично і психологічно не здатні себе захистити, ми не захищаємо їх, кажучи, що вони повинні це робити самі. Коли ж вони стають готові до самостійних дій, знову позбавляємо їх здатності до опору, не даючи їм необхідних умінь і навичок. Але як можна серйозно говорити про те, що юнак здатний постояти за себе, якщо він навіть стріляти не вміє? Адже доросле життя часом і справді буває жорстокою. Це не дитячий сад, де відбудешся максимум парою синців ...

Як навчити дитину дружити і захищати себе

Хочу, щоб мої діти дружили і грали з якомога більшою кількістю дітей і в той же час могли в разі чого без проблем дати здачі, пускаючи в хід кулаки, та так, щоб ні у кого і думки не виникло більше їх образити. Дмитро

Дмитро, почнемо з першого питання. Як навчити дитину дружити і спілкуватися з іншими дітьми.

Для початку придивіться до власної дитини. Рухливі й активні дітки самі завжди прагнуть завести знайомство, люблять бути в центрі уваги і брати участь в колективних іграх. Діти, які мають флегматичним типом темпераменту, цілком комфортно почувають себе на самоті.

Інша справа, коли Ви бачите, що дитина хоче пограти з іншими дітьми, але з якихось причин зробити цього не може. Завдання батьків навчити його знайомитися, спілкуватися і грати разом з ними. Прості бесіди про дружбу тут навряд чи допоможуть, набагато ефективніше співати разом пісні про дружбу, дивитися мультики, читати і обговорювати книги, розповідати дитині про власні друзях. Особистий приклад - це, мабуть, найефективніший спосіб з усіх, щоб показати і пояснити дитині, як краще поводитися в тій чи іншій ситуації. Задайте собі питання про те чи багато у Вашій сім`ї друзів, чи часто Ви ходите в гості і запрошуєте когось до себе. Дитина найчастіше успадковує ту модель поведінки, яка властива в сім`ї.

Найперший крок до дружби - це знайомство. Для того, щоб допомогти дитині познайомитися з іншими дітьми, допоможіть йому: розкажіть, як можна звертатися до хлопчика чи дівчинку. Наприклад: «Привіт. Мене звати Саша. А тебе? Давай пограємо!". Можна прорепетирувати будинку з іграшками. Батьки також можуть самі організувати спільну гру, а потім залишити дітей грати самостійно. Будь-які колективні ігри допоможуть зняти дитині напруга і знайти нових друзів: хованки, догонялки, ігри з піском і т.д.

Чим ширше у дитини коло спілкування, тим більше можливостей завести друзів. Секції, гуртки, школи раннього розвитку, сусіди по сходовій клітці, діти Ваших друзів. Запрошуйте до себе в гості інших дітей, готуйтеся до їх приходу. Підберіть відповідні гри, підготуйте солодкий стіл, можна приготувати невеликі подаруночки. Заодно і навчіть своїх дітей етикету і правилам прийому гостей. Так само і в тих випадках, коли Ви йдете в гості до когось можна прихопити невеличкий сюрприз для одного: намалювати картинку, зробити саморобку, спекти печиво і т.д. Самі цікавтеся тим, як справи у друзів Вашої дитини, разом переживайте, або радійте за успіхи друзів свого малюка.

Учіть дитину, що приєднуватися до групи вже грають хлопців потрібно, дочекавшись паузи, а потім, звернувшись до кого-небудь за дозволом приєднатися.

Крім того, що дитину потрібно навчити дружити, просто необхідно навчити його без образ реагувати на відмови. Відмови - це не привід для розладу, а привід для того, щоб знайти більш цікаву та відповідну компанію дітей. Обов`язково похваліть дитину за його старання і спроби познайомитися з кимось або включитися в гру, не залежно від результату.

Не секрет, що навіть у самих нерозлучних друзів, деколи виникають конфлікти. Тут теж потрібно пояснювати дитині, що образа і засмучення проходять, а дружба залишається. Буває і так, що дітки просто не підходять один одному за темпераментом, і якщо гри найчастіше закінчуються сльозами і бійкою, то і заохочувати такі стосунки не потрібно.

Тепер поговоримо про другий питанні. Як навчити дитину захищатися. Це питання хвилює і мам і тат, але пап, особливо хлопчиків, більше. Знову ж повернемося до особистого прикладу. Це фраза вже напевно набила оскому, але, все ж, вона дуже дієва. З народження улюбленого чада, ми намагаємося дати дитині все найкраще, навчити його всьому найнеобхіднішого, в тому числі і мистецтва спілкування.

Якщо Ваша дитина ще малий і не може вибудовувати повноцінні фрази, і Ви бачите, що йому потрібна допомога, то цю допомогу мають надавати ВИ. Відняли іграшку - не біда. Можна попросити її назад, помінявшись на іншу. Штовхнули / вдарили - утіште свою дитину, відведіть подалі від забіяки.

Взагалі не варто роздувати з мухи слона. Найчастіше на образах своєї дитини «застряють» саме дорослі. Перш, ніж навчити дитину яро відстоювати свої інтереси, задайте собі кілька питань: «Як дитина ставиться до даної ситуації?», «Чи дійсно він відчуває себе скривдженим, приниженим і нещасним?», «Як до цієї ситуації ставлюся я?», « може це мої амбіції або давні образи, які згадалися зараз? ». У більшості випадків дитина швидко забуває або взагалі не помічає несправедливого ставлення, на якому загострив увагу його батько. Штовхнули, не прийняли в гру, подражнили. Нічого страшного. Через пару хвилин дитина сам вже знайде нову компанію, і прийме найактивнішу участь в уже новій грі. Дитячі образи нестійкі і швидко забуваються. Вчорашні вороги, сьогодні стають кращими друзями.

Звичайно, дитину потрібно вчити і захищатися. Знову ж у всьому потрібна міра. Не потрібно бути склочник, які з будь-якого приводу починають качати права. Також як і не можна називати свою дитину боягузом і хлюпиком.

Поясніть дитині, що СВОЇМИ іграшками він може розпоряджатися САМОСТІЙНО. Він САМ може вирішувати, чи готовий він поділитися з кимось, чи прийме в свою гру, чи хоче помінятися і т.д. І якщо у нього відбирають якісь речі, то він має право показати іншій людині, що його такий стан справ не влаштовує. Для початку, потрібно висловити своє невдоволення словами: «Мені не подобається, коли мої іграшки беруть без дозволу. Якщо ти хочеш пограти ними, потрібно запитати мене, можна їх взяти чи ні »або« Я не дозволяю брати мої іграшки без попиту ». Якщо слова не допомагають, то можна навчити дитину, вдаватися до методу «ізоляції». Наприклад, організувати гру кількох дітей, а кривдника не брати в коло. Навряд чи комусь сподобається бути ізгоєм.

Взагалі батьки дошкільнят найбільше стурбовані самообороною своїх чад, і всіляко намагаються навчити їх відстоювати свої права. Хоча саме дошкільника найбільше потребують підтримки дорослих, і чекають від них допомоги. Вони ще морально і фізично не готові чинити фізичний вплив і захищатися від кривдників.

Пускати в хід кулаки - остання справа. Але іноді і це робити потрібно. І тільки діткам шкільного віку. Саме вони знаходяться без нагляду дорослих, і часом змушені самі за себе постояти, або захистити слабшого товариша. Але і тут теж все повинно бути оговорено. Наприклад, першим починати бійку не можна. По обличчю і животу теж бити не можна. Краще, якщо дитина буде займатися спортом. Там він навчиться контролювати свої емоції, стане більш терпимим, заведе друзів-однодумців. Ну і, в разі необхідності, зможе за себе постояти.

Хочеться сказати, щоб батьки були мудрими і не квапили своїх дітей дорослішати. Будьте поруч з ними і захищайте їх, коли вони ще ходять в дитячий сад і потребують Вас, і відпустіть своїх дітей, надаючи можливість самим розібратися в конфліктах, коли вони вже більш самостійні і можуть постояти за себе.

Як захистити дитину від нападок однолітків: поради батькам

Це справжні тортури - бути об`єктом нападок однолітків. Багато з нас знають про це не з чуток - кого-то дражнили в садку, у кого-то ховали речі в молодшій школі, а хтось постраждав вже в підлітковому віці. Ви давно виросли і стали мамою, і тепер вас приводить в жах думка про те, що вашої дитини може очікувати така ж доля.

Неважливо через що засмучений дитина - у нього відібрали іграшку, одноліток виявився встати з ним в пару, його не приймають в гру, подруга не запросила на день народження, приятель розбив йому ніс, однокласники дражнять ... Дитина переживає будь-яка з цих подій болісно, йому необхідні підтримка і рада батьків. Чому однолітки не злюбили саме його? Як вести себе в такій ситуації батькам? Як запобігти розчарування і біль найдорожчу людину? Чи потрібно вчити дитину давати здачі або самим ви допоможете йому? Може бути, глузування і нападки однолітків - це невід`ємна частина дорослішання, свого роду обряд посвячення, через який проходять всі діти?

Чомусь прийнято вважати, що батьки піднімають занадто багато шуму навколо цього явища - подумаєш, дитину ображають, нічого страшного, діти самі розберуться. Але психологи попереджають, що це дуже небезпечна помилка.

Виявляється, навіть у вісімдесят років ми пам`ятаємо все знущання і нападки, яким піддавалися в ранньому дитинстві, імена наших кривдників і ім`я того, хто захищав нас. Відлуння болю, пережитої в дитинстві, ми відчуваємо протягом усього життя. На щастя, сьогодні в нашому розпорядженні є інформація, яка дозволить припинити знущання і нападки однолітків, так чому б нею не скористатися?

Як зрозуміти, ображають дитини в школі чи садочку

Не очікуйте, що дитина підійде до вас і скаже: «Мене дратують і ображають в школі, інші діти обзивають мене нехорошими словами і забирають мої речі». Далеко не всі діти можуть і хочуть розповідати батькам про свої проблеми, і чим старша дитина, тим менше ймовірність, що він поскаржиться батькам на те, що відбувається. Якщо він нічого сам не розповідає - слід поспостерігати за ним.

Батьків має насторожити будь-яка зміна в поведінці дитини. Якщо дитина поводиться незвично (наприклад, став потайним і замисленим), можливо, це реакція на переслідування однолітків.

Батькам слід придивитися до дитини, якщо він хоче йти в дитячий сад або школу, уникає великого скупчення людей, повертається з занять пригніченим, плаче без очевидної причини і рідко розповідає про те, що відбувається в дитячому саду (школі). Якщо це відбувається часто, швидше за все, у нього не складаються стосунки з однолітками, і батькам слід втрутитися.

Крім того, батьки повинні звернути увагу, чи немає на тілі дитини синців, саден і подряпин. Нерідко діти, які зазнають принижень і переслідувань, шкодять собі. Членоушкодження також може бути ознакою вчиненого над дитиною насильства. Якщо хлопчик боїться йти в туалет, це часто говорить про те, що в школі чи садочку його дражнять «блакитним», сміються над його пенісом або знущаються якось інакше. Так як з ванної є всього один вихід, це ідеальне місце, щоб дражнити інших дітей, влаштовувати «темну». Коли хлопчик цілий день терпить і не йде в туалет, у нього можуть виникнути серйозні захворювання шлунково-кишкового тракту. Поспостерігайте за дитиною: якщо, повернувшись додому зі школи або садочка, він відразу біжить в туалет, це може бути ознакою переслідування і знущань однолітків або старших хлопців.

Якщо дитина поводиться незвично - в чому б це не проявлялося - в першу чергу слід подумати про те, чи не ображають його інші діти в школі чи садочку. Навіть якщо знущання не супроводжуються фізичним насильством, дитина все одно отримує сильну травму, яка може вплинути на всю його подальше життя, якщо батьки (або інші дорослі) своєчасно не втрутяться.

Що робити, якщо дитина скаржиться, що його ображають інші діти

Якщо дитина скаржиться, що інші діти його ображають, дражнять або не хочуть з ним грати, дайте йому висловитися. Ні в якому разі не зупиняйте його, кажучи: «Напевно, ти сам винен, не можуть же вони приставати до тебе просто так». Це помилка, яку здійснюють багато батьків. Не думайте, що дитина сам винен в тому, що його ображають, і вже тим більше не намагайтеся вселити цю думку йому. Знущання рідко мають причину або логічне пояснення, і для дитини неважливо, чому його ображають - для нього важливо, що це відбувається з ним.

Уважно вислухайте дитину, не засуджуючи його заздалегідь за гіпотетичне погану поведінку. Дайте йому виговоритися. Не намагайтеся негайно вирішити проблему або заявити, що ніякої проблеми немає. Розпитайте дитини, що сталося, чому сталося так його зачепило і образило. Постарайтеся якомога більше дізнатися про кривдника (або кривдників) вашого сина чи дочки: хто він, чи давно вони знайомі, в яких вони відносинах.

Не потрібно поспішати засуджувати кривдника і вигукувати: «Ах, який це поганий хлопчисько (дівчисько)!», Адже ви знаєте тільки одну версію подій. Швидше за все, дитина не чекає від вас бурхливої реакції, обурення і люті, не розраховує, що ви негайно кинетеся розбиратися з його кривдником. Йому просто потрібно знати, що ви завжди його вислухаєте і що його життя для вас важлива. Коли дитина закінчить розповідь, ви можете зробити наступний крок, в залежності від того, чи потрібно ваше втручання, чи ні.

Якщо батьки занадто бурхливо відреагують на розповідь дитини, почнуть обурюватися або кинуться мстити кривдникові, дитина може стушуватися і піти в себе. У більшості випадків дитина може впоратися з кривдниками без втручання дорослих (батьки не повинні втручатися безпосередньо, а тільки допомогти порадою), і якщо мама буде невідступно супроводжувати його на дитячий майданчик або в садок, це навряд чи допоможе налагодити відносини з однолітками. І більше на його відвертість вам розраховувати не доведеться.