Розвиток офтальмології в україні

Київська Русь, значну частину культурних надбань якої з повним правом успадкувала Україна, була однією з найбільш розвинених держав Європи раннього Середньовіччя. До прийняття християнства медичну допомогу тут надавали жерці-волхви, які широко використовували народні методи. З прийняттям християнської віри в державі активно почала розвиватися монастирська медицина-монастирські лікарні стали першими установами, де знаходили притулок сліпі хворі. Найвідоміший цілитель тієї епохи - Агапіт Печерський (XI ст.) - Вважається першим лікарем Київської Русі.

Знання російських ченців-медиків грунтувалися на спеціальних книгах, завезених з Візантії, а також на досвіді народної медицини. У придбанні літератури надавали допомогу імениті жінки Русі, активно займалися справами держави. Це дочка Ярослава Мудрого Анна, яку вважали найбільш освіченою жінкою Європи тих часів, його внучка Янка Всеволодівна, засновниця жіночого медичного училища при Андріївському монастирі в Києві, і внучка Володимира Мономаха княжна Євпраксія, автор медичного трактату.

В XI-XV ст. ареною швидких змін у розвитку української історії стають Галичина і Волинь. Багато українців (в ті часи їх називали русинами) здобували освіту в європейських університетах, нерідко досягаючи значних успіхів в науці. Так, Юрій Котермак з Дрогобича (1450- 1494), отримавши ступінь доктора медицини, як професор Болонського, Братиславського і Краківського університетів читав лекції по всьому курсу медицини, зокрема по офтальмології, виклавши його згодом в підручнику «Прогностікон» (тисячі чотиреста вісімдесят три) .

У XVII ст. після об`єднання значної частини України з Росією з`явилося більше відомостей про надання населенню медичної, зокрема офтальмологічної, допомоги. Так, в 1664 р в Москві при Аптекарському наказі була відкрита медична школа, випустивши 30 лікарів. Деякі з них приїхали в Україну у воєнні полки. Таким був Федір Дорофєєв, який за тривалий час лікарської діяльності в Україні перейняв багатий досвід по лікуванню очних хвороб від окуліста з Гамбурга Шартлінга. Ф. Дорофєєв вважається першим вітчизняним офтальмологом Російської імперії.

Одночасно з Москвою в Києві та Ніжині було відкрито аптеки, де продавали окуляри. Однак кардинальні зміни у вивченні, викладанні очних хвороб, наданні офтальмологічної допомоги в Україні припадають на XIX ст., Коли в щойно відкритих Харківському (1805) і Київському (1842) університетах почали читати лекції з офтальмології (спочатку в курсі хірургії). У Харкові працювали відомі хірурги Т. Ванцетті, П. Нароновіч, Л. Струве, Л. Зарубін, приділяли багато уваги очним хворобам.

В Україні існує три офтальмологічні школи: харківська, київська і одеська. Розглянемо в історичному аспекті етапи їх становлення.

У 1868 р в Харкові була створена кафедра очних хвороб, яку очолив випускник Харківського університету Л.Л. Гіршман (1839-1921). Після закінчення університету він набував знання у відомих європейських офтальмологів, а після повернення захистив дисертацію на ступінь доктора медицини на тему відчуття кольору. Цей талановитий професор є засновником харківської офтальмологічної школи.

У 1910 р в Харкові при Жіночому медичному інституті також почала діяти кафедра очних хвороб. Її очолив відомий професор Е.П. Браунштейн. Інститут в 1920 був об`єднаний з медичним факультетом університету. Очна лікарня, відкрита в місті в 1908 р, в 1912 р отримала спеціальне приміщення і була названа ім`ям Л.Л. Гіршмана. Тут готували старший, середній і молодший офтальмологічний персонал-лікарі проходили спеціалізацію в інтернатурі, ординатурі і на робочих місцях. Лекції читали професора М.І. Барабашов і П.П. Прокопенко.

У 1929 р в Харкові були видані 4 номери Українського офтальмологічного журналу, надруковані понад 50 наукових робіт, відбувся I Український з`їзд офтальмологів. У вересні 1930 року на базі лікарні ім. Л.Л. Гіршмана створений Український НДІ очних хвороб ім. Л.Л. Гіршмана, який став першим таким закладом не тільки в Україні, але і в Радянському Союзі. Директором його став відомий фахівець в області колірного зору, автор поліхроматичний таблиць для дослідження кольоровідчуття О.Б .. Рабкин.

У Києві та Дніпропетровську були засновані філії цього інституту, якими керували професори О.Г. Васютинський і І.І. Казас. Разом з тим інститут став базою кафедр очних хвороб декількох вузів - Інституту удосконалення лікарів (заснований в 1920 р), 2-го медичного інституту (1935), стоматологічного інституту (1930), санітарно-гігієнічного факультету 1-го медичного інституту.

Розквіту наукової діяльності інститут досяг під керівництвом члена-кореспондента АМН СРСР І.І. Меркулова. Була ліквідована багатопроблемний, провідною науковою темою стала нейроофтальмологія. В інституті проводилися наукові сесії, конференції, декадники, клінічні консультації. видавалися наукові роботи, вчені записки, монографії, вийшло друком 13-томне керівництво «Питання нейроофтальмології». Діяльність інституту сприяла значному прогресу в організації офтальмологічної допомоги в Україні. Проте в 1964 р волюнтаристським рішенням уряду інститут був знову реорганізований в очну лікарню з припиненням субсидій на наукові дослідження, а науковий персонал розформований. Можливості Харкова як провідного офтальмологічного центру різко обмежилися.

Значення харківської школи в становленні і розвитку вітчизняної офтальмології складно переоцінити. Вона виховала цілу плеяду професорів: Є.Б. Рабкин, А.Я. Самойлов, А.Е. Гольдфедер, Л.А. Кацнельсон, М.М. Медведєв, Ю.І. Богданович, А.І. Дашевський, З.Д. Кізельман, С.М. Почтман, Ф.А. Халфина, О.С. Новохатский, Л.М. Мірошникова, В.Г. Чередниченко, М.О. Пеньков, Г.Д. Жабоєдов, П.А. Бездітко, Ю.А. Дьомін, І.А. Соболєва, О.В. Недзвецька, М.В. Панченко, С.Ф. Зубарєв, багато хто з них очолили кафедри та наукові колективи в інших містах України та за її межами. Славні традиції професорів Л.Л. Гіршмана і І І. Меркулова продовжили їх наступники. Дві кафедри очних хвороб, існуючі нині в Харкові, - Академії післядипломної освіти (зав. Кафедрою проф. Ю.О. Дьомін) і Національного медичного університету (зав кафедрою проф П.А. Бездітко) - залишаються головними «кузнями» кадрів з офтальмології в Україні.

Становлення офтальмологічної школи в Києві пов`язане з ім`ям В.П. Караваєва. Видатний хірург, учень М.І. Пирогова, професор Київського університету, він розробив оригінальну операцію з видалення катаракти. До його заслуг також відноситься організація в університеті самостійної кафедри очних хвороб (1869). Першим завідувачем кафедри і клінікою був професор О.В. Іванов, роботи якого про морфології фликтени, про набряк сітківки, будову війкового тіла і кришталика до сих пір є фундаментальними.

У 1881 р на чолі кафедри став професор А.В. Ходин Через 3 роки він заснував перший в Російській імперії і спеціальний журнал «Вісник офтальмології», що стало знаменною подією в історії цієї галузі вітчизняної медичної науки. Протягом 20 років він був видавцем, редактором, коректором і головним референтом даного видання, перекладеного з часом в Москву. А. В. Ходин склав також перше вітчизняне керівництво «Практична офтальмологія», що витримало 5 видань за 14 років (1879-1893) - він автор ще кількох цінних посібників: «Курс очних операцій», «Офтальмоскопія і її застосування в офтальмології і цій сфері медицини »,« Про визначення симуляції сліпоти і слабкості зору ».

Наступником AJB. Ходінов став професор А.Ф. Шимановський - автор 30 наукових робіт, які відрізняються оригінальністю і новизною викладу. Серед них видання «Про пересадці переднього відділу ока» (він вперше в світі в 1911 р провів операцію трьом пацієнтам). Вказавши можливість використання трупної рогівки, яка зберігалася в холоді, А.Ф. Шимановський випередив досягнення сучасної кератопластики.

З 1922 по 1941 р завідувачем кафедрою очних хвороб був професор М.А. Левитський. Основний напрямок його наукових робіт - пошук способів локалізації офтальмоскопических змін на поверхні склери. Він розробив методи проекції цих змін на склеру, які до сих пір використовують при визначенні локалізації розривів сітківки. У 1944 р керівником кафедри був призначений професор В.М. Архангельський - тонкий знавець патологічної анатомії очі, його захисного і допоміжного апарату, а в 1954 році її очолив професор П.С. Плітас. Тут він завершив свою 40-річну роботу над створенням першого в СРСР кольорового Офтальмоскопически атласу, малюнки до якого виконав сам. Вперше в СРСР він надрукував керівництво, що містить методи заточування хірургічних очних інструментів.

У 1966 р завідувачем кафедри була призначена професор Т.В. Шлопак, яка на той час очолювала кафедру офтальмології Івано-Франківського медичного інституту. Т.В. Шлопак досліджувала особливості обміну мікроелементів в оці. Результати цих досліджень були узагальнені в монографії «Мікроелементи в офтальмології».

З 1985 р кафедру очолює член-кореспондент АМН України, професор Г.Д. Жабоєдов, учень І.І. Меркулова (Харків). Його монографії присвячені Нейроофтальмологіческая проблем, питань окулопластікі, глаукоми, травм ока, які зумовили послідовні наукові дослідження співробітників кафедри з питань патології сітківки та зорового нерва.

У 1923 р в Києві була створена ще одна кафедра очних хвороб на базі Інституту удосконалення лікарів. Обома кафедрами завідував М.А. Левитський (1923-1928). Пізніше, за часів професора А.Г. Васютинський (1929-1949), кафедра стала самостійною. Тут працювали відомі професори - А.Ф. Румянцева (1946-1947), Ф. І. Юзефова (1947-1953).

Хірургічні методи лікування стали купувати пріоритетне значення. Ця тенденція особливо проявилася з приходом на кафедру професора В.Є. Шевальова, який разом з академіком В.П. Філатовим запропонував оригінальну операцію по переміщенню в коньюнктівальний мішок стенонової протоки привушної залози при «сухому» оці, розробив методи оперативного лікування відшарування сітківки. Прихильник мікрохірургічного лікування найтяжчих поразок очі, член-кореспондент АМН та АН України Н.М. Сергієнко створив на базі інституту великий центр мікрохірургії ока, розробив нові моделі інтраокулярних лінз і запропонував ряд нових рефракційних операцій.

Одеська офтальмологічна школа в Україні наймолодша, але вона зробила вирішальний вплив на розвиток офтальмології в республіці. Виникла ця школа в 1903 р, коли в Новоросійському (нині Одеському) університеті була відкрита кафедра очних хвороб, очолювана найбільшим офтальмологом початку XX ст. С.С. Головіним (1866-1931). Вихованець московської школи офтальмологів, він на півдні України розвивав офтальмологічну науку, яку згодом його учні (академік В.П. Філатов, професор С.P. Кальфа) і послідовники (академіки Н.А. Пучківська, М.Є. Кащук, І В. Г.. Ершовича, С.Р. Мучник, Б.С. Бродський, Г.В. Легеза, І.С. Черкасов, Т.В. Шлопак, В.В. Войно-Ясенецький, С.Г. Скрипниченко, Л . Т. Кашинцева і ін.) підняли до світового рівня.

С.С. Головін свого часу був найкращим хірургом, який здійснював операції на очниці. Він є автором підручника «Клінічна офтальмологія» в 3 томах, за яким вчилися покоління вітчизняних офтальмологів. Створені ним таблиці для контролю гостроти зору використовують до сих пір, деякі дослідження професора вважаються фундаментальними.

У 1911-1956 рр. кафедру очолював В.П. Філатов. У роботах академіка висвітлені питання відновлювальної хірургії, трансплантації рогівки, дії біогенних стимуляторів. Запропонований ним метод пластичних операцій застосовується не тільки в офтальмології, але і для відновлення будь-яких інших органів. Розроблений академіком метод пересадки законсервованих тканин широко застосовується як лікувальний і стимулюючий фактор в медицині і ветеринарії.

В.П. Філатов розробив і впровадив трансплантацію законсервованої трупної рогівки, створив оригінальні прилади для цього. Він заснував «Офтальмологічний журнал», регулярно видається в Україні з 1946 р В Одесі В.П. Філатов створив НДІ очних хвороб і тканинної терапії, названий його ім`ям і є головним офтальмологічним установою в країні. Після смерті В.П. Філатова інститут очолила його учениця Н.А. Пучківська. Її праці висвітлюють проблеми вдосконалення трансплантації рогівки, хірургічного лікування та імунотерапії опіків очей, використання лазерного опромінення в офтальмології та організації невідкладної допомоги. Велика заслуга Н.А. Пучківської і в підготовці наукових вітчизняних кадрів.

Одеський НДІ очних хвороб і тканинної терапії надає лікувальну і консультативну допомогу не тільки співвітчизникам, а й іноземним громадянам. Нині інститут очолює учень Н.А. Пучківської професор І.М. Логай, який доклав багато зусиль для вдосконалення мікрохірургії ока. 

Кафедру очних хвороб Одеського медичного інституту після смерті академіка В.П. Філатова очолив його учень професор С.Ф. Кальфа, який займався ліквідацією трахоми в Україні. Йому належать фундаментальні роботи по проблемам глаукоми. Дослідження цих наукових проблем продовжили його учні - професори М. І. Шибінський, І.С. Черкасов, А.М. Солдатова. З 1993 р кафедру очолює відомий офтальмотравматолог і фахівець з ірідопластікой, учениця академіка Н.А. Пучківської професор Г.Є. Венгер.

Інші наукові офтальмологічні центри виникли пізніше. У Дніпропетровську кафедра очних хвороб була створена в 1919 р, в Сімферополі - 1925 р в Донецьку - 1930 р в Вінниці - 1934 р ,, в Луганську - 1956 року, в Запоріжжі - в 1968 р

На цих кафедрах проводяться наукові дослідження з актуальних проблем офтальмології під керівництвом талановитих вчених-офтальмологів К.П. Павлюченко, І.Р. Салдан, А.М. Петруня, Д.Г. Плюшко. Тут виникли або створюються школи, з яких вийшли вчені, що залишили глибокий слід у вітчизняній офтальмології. Це професора С.П. Петруня, І.І. Казас, A. І. Дашевський, Н.С. Азарова, К.П. Московченко, А.А. Ватченко, А.Ф. Тиждень, B. А. Панева, Д.Ф. Іванов, А.І. Бикова, Е.О. Котелянська, А.С. Сенякіна, P.M. Цок, Б.Л. Радзіховський, І.Ф. Копп, Л.А. Сухіна та ін.

Кафедра офтальмології у Львівському університеті заснована в 1898 р Завідувачами кафедри були Е. Махек, А.А. Беднарський, П. Крвавич. У радянський період гам працювали відомі професори А.М. Родігин, Е.М. Каторгіна, Г.С. Семенова, в наш час - І.Я. Новицький, А.С. Гудзь. Важливою заслугою офтальмологів цього регіону України є дбайливе збереження і подальший розвиток кращих європейських традицій, впровадження новітніх вітчизняних і європейських технологій.

Жабоєдов Г.Д., Скрипник Р.Л., Баран Т.В.

Офтальмологія

Поділитися в соц мережах: