Методичні аспекти. Функціональні системи організації гомеостазу клінічні, антропометричні та інші показники

Крім методів прямого підрахунку балансу білка використовують ряд клінічних, антропометричних (вимір м`язової маси) і біохімічних показників, які можуть дати якісну і кількісну інформацію про стан білкового гомеостазу:
а) білковий склад крові (білкові фракції сироватки крові - загальний білок, альбуміни, глобуліни, фібриноген) та спинномозковій рідині;
б) вміст амінокислот, залишкового азоту і його компонентів в сироватці і плазмі крові (залишковий азот, сечовина, сечова кислота, креатин, креатинін, индикан, аміак);
в) діспротеінеміческіе тести: проба Вельтмана, сулемова і тимоловая проби.

Білковий дисбаланс найчастіше спостерігається при його аліментарної недостатності (нестача білка або необхідних незамінних амінокислот в їжі) або надлишку. У випадках, коли кількість одержуваного організмом азоту перевищує кількість виведеного, говорять про позитивний азотистом балансі (накопичення білка), в іншому випадку говорять про негативний азотистом балансі (виснаження білка). І те й інше стан може виникати при деяких фізіологічних (період росту, вагітність) і патологічних (кахексія, інфекційний процес, травма) станах.

Ліпідний гомеостаз або баланс, точно так само як і білковий, оцінюють за показниками ліпідного обміну. Його порушення може бути пов`язано з блокадою перетравлення, всмоктування або транспорту жиру, пошкодженням ліпідного обміну. Як і у випадках з іншими видами обміну, оцінюють відповідність кількості спожитого (засвоєного) і виведеного з організму жиру. Для дослідження ліпідного гомеостазу використовують всі методи, що дозволяють виявити його порушення. Так, при копроскопіі визначають зміст нейтрального жиру, жирних кислот. Поява тригліцеридів і вищих жирних кислот в калі (стеаторея) може свідчити про порушення розщеплення (емульгування) і всмоктування (перенесення через кишкову стінку) ліпідів. У ряді випадків надлишок ліпідів виводиться з сечею (ліпідурія) і через сальні залози. Основним способом оцінки стану функціональної системи ліпідного гомеостазу є біохімічне дослідження сечі і крові.

При аналізі сечі в якості маркерів порушення жирового обміну знаходять відсутні в нормі ацетон і кетонові тіла, а при аналізі крові визначають зміна:
а) загальної кількості ліпідів, нейтрального жиру і фосфоліпідів (збільшення може вказувати на алиментарную Гіперліпемія);
б) кількості вільних жирних і неестеріфіцірованних кислот, тригліцеридів (наростання - порушення утилізації жирних кислот);
в) показників вільного холестерину і його ефірів, а також співвідношення кількості ліпопротеїдів низької і високої щільності (збільшення - порушення жирового обміну).

Крім того, досліджують склад і деякі властивості ліпопротеїдів (ЛП високої, низької і дуже низької щільності, хиломікрони) сироватки крові: відносну щільність, молекулярну масу, співвідношення процентного вмісту білка і ліпідів, вільного і естеріфіцірованний холестерину, а також фосфоліпідів.

Вуглеводний гомеостаз, як і всі інші види обміну, передбачає баланс надійшли (засвоєних) і виведених з організму вуглеводів. Він порушується при пошкодженні перетравлення і всмоктування вуглеводів (недостатність амілолітичних ферментів) в травному тракті.

Зниження всмоктування глюкози спостерігається при дефектах її фосфорилювання в стінці кишечника внаслідок трофічних розладів (отруєння отрутами, запалення). Ці стану фіксують за допомогою мікроскопії калу на наявність крохмалю. Іншою причиною вуглеводного дисбалансу може бути порушення синтезу і розщеплення глікогену, про що свідчить підвищення показників глікогену і цукру в крові та сечі. На патологію проміжного обміну вуглеводів можуть вказувати надлишок в крові молочної і піровиноградної кислоти, зниження углеводсодержащих білків (глікопротеїдів, пов`язаних гексозо), гіперлакцідемія, ацетонемия, ацидоз. Велике значення при оцінці вуглеводного гомеостазу має визначення основних вуглеводних показників при функціональному навантаженні (цукрова крива) і ферментного і гормонального профілів крові (інсуліну, фруктози, галактози).

Генетичний гомеостаз передбачає збереження відносного цітогістологіческого сталості тканин організму. За нього відповідальні генетичний внутрішньоклітинний репродуктивний апарат, нейроендокринна репродуктивна регуляція (ЦНС, гонадоліберину, статеві залози і гормони росту) і імунна система організму. Стан імунного ланки, яке може побічно характеризувати спроможність генетичного гомеостазу, оцінюється за змістом клітинних формених елементів крові і лімфи. Так, якісні та кількісні характеристики лейкоцитів дозволяють оцінити функціональну активність імунної системи, а лейкоцитарна формула допомагає виявити патогенетичні механізми патологічного процесу, а також деталізувати окремі моменти захисної функції (кількість базофілів характеризує регенеративную, а еозинофілів - антитоксичну (антигистаминную) функцію). Розподіл нейтрофілів характеризує оперативність і потужність імунної реакції.

Кількісні і якісні показники вмісту імуноглобулінів (М, А, G), В- і Т-лімфоцитів в крові дають уявлення про функції імунного нагляду і іммуноспеціфічності, а моноцитів - про фагоцитарної активності імунної системи.

Останнім часом широкого поширення набув радіоімунний метод кількісної оцінки всіх ланок генетичного гомеостазу. Певну роль в оцінці генетичного гомеостазу відіграють генетичні та цитологічні методи, а також метод визначення спектру репродуктивних гормонів.

Вітамінний та мікроелементний гомеостаз передбачає не тільки збереження відносної постійності вітамінно-мікроелементного складу тканин організму, але і, як і при інших видах обміну, баланс надійшли (засвоєних) і виведених з організму вітамінів і мікроелементів. Крім різноманітних клінічних ознак їх дисбалансу головними методами оцінки і фіксації можливих порушень вітамінного та мікроелементного гомеостазу залишаються аналізи крові, калу сечі, при яких визначають кількість більше двох десятків мікроелементів і вітамінів.

Основними причинами дисбалансу є: а) недостатнє надходження вітамінів і мікроелементів з піщей- б) пригнічення кишкової мікрофлори, яка продукує деякі вітаміни і активно утилізує мікроелементи- в) порушення балансу вітамінів і мікроелементов- г) підвищена потреба в них-д) вроджені порушення обміну вітамінів і мікроелементів.

Інформаційний гомеостаз є баланс між тією кількістю інформації, яку організм отримує, і тієї, яку він може засвоїти. Виділення цього виду гомеостазу досить умовно і засноване на специфіці організації функціональних систем людського організму як відкритих систем зі зворотним інформаційної зв`язком, а крім того, продиктовано тим, що в останні роки, особливо в практиці реабілітології, лавиноподібно наростає інформаційний потік, кількісно і якісно неадекватний можливостям організму. Слід звернути увагу не тільки на інтенсивність інформаційного впливу, а й на його якісну агресивність (незвичність до подібного виду інформації та манері її передачі).

Однобокість (однорідність) інформації, явна перевага зовнішньої інформаційної складової (глушіння проприо- і інтерорецепція) призводять до якісної зміни центрального аналізатора функціональних систем, що зумовлює неадекватність і помилковість функціонального реагування. Результатом такої експансії стала епідемія нервово-психічних зривів, які індукують і соматичну патологію. Інтенсивне інформаційний вплив на центральний апарат функціональних систем призводить до їх пошкодження (інформаційного) і, як наслідок, до формування функціональних дозологіческіх і преморбідних станів.

Тому інформаційний гомеостаз і методи його динамічного контролю останнім часом привертають дедалі більшу увагу лікарів-реабілітологів. На жаль, прямих способів оцінки стану інформаційного балансу на сьогоднішній день немає. Для цих цілей використовують методи інтегрального аналізу психофізіологічного стану організму або його окремих сенсорно-комунікативних функцій.

А.С. Медведєв