Методичні аспекти. Функціональна система внутрішнього середовища кров, лімфа і міжклітинна рідина

Кров, лімфа і міжклітинна рідина

Кров, лімфа і міжклітинна рідина, будучи головним наповненням і активними складовими функціональної системи організації внутрішнього середовища, відіграють вирішальну роль у здійсненні безлічі її функцій. 0сновний методами оцінки функціональних характеристик крові, лімфи і міжклітинної рідини є визначення в різних відділах судинної системи (кістковомозкові і Лімфаденоїдні пунктати, центральна артеріальна, венозна і периферична кров) кількості та якості (активності) формених і плазмових елементів. За цими показниками можна судити про ступінь функціональної достатності ФС.

Газотранспортну функцію крові характеризує перш за все стан «червоного» ланки крові. Кількість еритроцитів, основних переносників газів, характеризує дихальну функцію крові. Якщо їх недостатньо (анемія), то неминуче розвивається гіпоксія. Наявність в периферичної крові молодих еритроцитів (ретикулоцитів) свідчить про можливі компенсаторних процесах. 0бще вміст гемоглобіну характеризує дихальну функцію і перш за все кисневу ємкість крові. Для оцінки насичення еритроцитів гемоглобіном використовується колірний показник. Характеристики безпосередньо самого еритроцита визначають за такими параметрами: осмотичної стійкості еритроцита (мінімального і максимального гемолизу у свіжій і добової крові), середнього обсягу еритроцита і середньому змісту і концентрації гемоглобіну в одному еритроциті, діаметру еритроцитів і їх розподілу за розмірами.

Гематокрит характеризує співвідношення між обсягами плазми і форменими елементами крові. Зрушення показника в бік збільшення формених елементів (за рахунок еритроцитів) може свідчити про збільшення активності дихальної функції крові, і навпаки.
ШОЕ (швидкість осідання еритроцитів) може характеризувати якість і ступінь активності еритроцитів і буферного апарату крові.

Газотранспортну функцію крові з вуглекислого газу визначають за станом буферних систем крові, так як більша частина вуглекислоти в крові акумулюється в вуглекислих буферних системах. Детально методи дослідження буферних систем будуть представлені при описі системи кислотно-основного гомеостазу.

Гемостатична функція крові може бути охарактеризована за оцінкою системи згортання крові і фібринолізу. При цьому крім визначення часових показників (час кровотечі і згортання), концентрації факторів згортання (II, III, IV, V, VIII, XII) і фібринолітичноїактивності досліджують тромбоцітограмму (кількість і якість тромбоцитів -основного форменого елемента системи згортання).

Іммуннонадзорная (захисна) функція крові може бути оцінена по дослідженню лейкоцитарного ланки (лейкоцитарна формула) і лімфи (лімфаденограмма, спленограмма).

Наведені в якості ілюстрації методи функціональної діагностики при цілеспрямованому їх використанні і правильної інтерпретації результатів надають лікаря-реабілітолога досить великий обсяг цінної діагностичної інформації про функціональні порушення в ній, але слід пам`ятати про можливі помилки в оцінці результатів, а також про невірних методичних підходах. Так, визначення порушень функції провідної системи серця (аритмії, блокади) можливе виключно за даними електрокардіографії і електрофізіологічного дослідження серця.

Високоспецифічні динаміка змін ЕКГ при гострому інфаркті міокарда, ішемії, гіпертрофії (гіперфункції) різних відділів серця, гіпо- та гіперкалеміі. 0днако ці зміни не патогомонічни і їх інтерпретація вимагає обов`язкового зіставлення з даними інших функціональних і клінічних методів, без яких ці висновки можуть бути тільки приблизною. Так, наприклад, відомі випадки запізнілого розпізнавання кардіоміопатій і миокардитов (інфарктоподобние зміни) через помилкову первинної

ЕКГ-діагностики інфаркту міокарда

Не слід судити про коронаротоке по ЕКГ-ознаками, так як безпосередньо цей метод не дає можливості його виміряти. Діагностична чутливість підвищується при використанні навантажувальних проб. Так, холтерівське моніторування (безперервна реєстрація ЕКГ протягом доби) дозволяє виявити порушення в момент нападу при природній фізичному навантаженні. Використання фармакологічних проб (з нітрогліцерином, дипіридамолом, анаприліном, препаратами калію та ін.) Дозволяє встановити механізм і ступінь функціональних порушень.

Величина артеріального тиску є інтегральним показником гемодинамической функції ССС, і тому сфигмография може допомогти первинного патогенетичного аналізу. Але помилки, пов`язані з неправильним трактуванням даних, можуть виникати при відсутності належної уваги з боку лікаря до динаміки кожного з трьох параметрів (систолічного, діастолічного, пульсового АТ), які повинні вимірюватися на всіх кінцівках за допомогою методу функціональних проб. 0дін з ознак лабільною гіпертонічної хвороби - підвищення артеріального тиску на помірне фізичне навантаження і зниження швидкості його нормалізації, перекручення нормального співвідношення величин АТ на верхніх і нижніх кінцівках (в нормі артеріальний тиск вище на ногах).

Виявлення асиметрії АТ на кінцівках - один з достовірних способів виявлення розладів регуляції судинного тонусу або порушення прохідності артерій. Наростання пульсового АТ може свідчити про порушення демпферного функції аорти (склероз) або про зростання серцевого викиду. Збільшення діастолічного АТ може вказувати на порушення функції нирок. Значне падіння артеріального тиску при пробі з гіпервентиляцією говорить про порушення центральної регуляції судинного тонусу, а змінені показники АТ при проведенні ортостатичної проби можуть свідчити про гіперреактивності.

А.С. Медведєв