Функціональна система соціальної взаємодії і професійної реалізації

Методи оцінки фізичної працездатності: проба Мастерса (степ-тест), велоергометрія, проби з присіданнями (проба Летунова) і ін.

Методи оцінки ЦНС, вищої нервової діяльності, психічних процесів: візуально-моторні, слухо-моторні реакції, коректурних проба Анфімова (знаходження текстових букв), проба Платонова-Шульте (знаходження чисел).

Методи оцінки нервово-м`язового апарату: Ергографія (реєстрація стомлення при підйомі вантажу), динамометр (м`язова сила і витривалість).

Методи оцінки стану в робочому процесі серцево-судинної та респіраторної систем і системи крові: моніторинг ЧСС, АТ, ЕКГ, ЕЕГ, частоти і глибини дихання, затримка дихання (проба Штанге - на вдиху, проба Генча - на видиху).

Метод інтегрального визначення працездатності: метод САН (самопочуття, активності, настрою) - психологічне дослідження самооцінки.

У підсумку всіх спостережень визначається динаміка внутрішньозмінні, добової, тижневої та місячної працездатності, види і причини втоми.

Це дозволяє підібрати найбільш ефективні способи і темпи трудової реабілітації, а також методи профілактики втоми. Крім оцінки працездатності, що є критерієм ефективності професійної реабілітації, визначають оптимальні види, режими (монотонність), умови праці і відпочинку (активний, пасивний), а також необхідні ергономічні показники (параметри трудового процесу, робочого місця, інструменту), максимально відповідні психофізіологічним і антропометричним даними працівника.
Резюмуючи викладене, ще раз слід нагадати, що в даній книзі не ставилася мета дати всеосяжне і детальний опис усіх існуючих методів, які могли б бути використані для отримання інформації про ту чи іншу ФС.

Лікар-реабілітолог може, але не зобов`язаний бути фахівцем в області функціональної діагностики, оскільки це прерогатива саме лікаря-діагноста. Підміна одного фахівця іншим навряд чи доцільна. Лікар-реабілітолог повинен мати загальне уявлення про весь спектр використовуваних діагностичних наборів, так як, в кінцевому підсумку, рішення про застосування того чи іншого методу - його прерогатива.

Слід також зазначити, що на сьогоднішній день поки що немає достатнього широкого набору методів, які дозволили б повно і об`єктивно оцінити фізіологічний стан всіх функціональних систем організму. Необхідність оцінки функціональної достатності або ступеня функціональної ущербності тканини, органу, системи, організму, визначення функціонального резерву і контролю результатів реабілітаційних зусиль обумовлює наявність широкого спектра діагностичних методів і в першу чергу методів, здатних оцінити функцію в процесі її реалізації. Без цього неможливо ефективно вибудувати реабілітаційний і профілактичний процеси.

А.С. Медведєв

Поділитися в соц мережах: