Кінезітерапія в системі фізичної реабілітації при травмах кисті. Побудова програми реабілітації

Відео: Комплекс вправ при пошкодженнях плеча

При оцінці ефективності кинезитерапии вважали важливим не тільки розробку програми, організацію і раціональний підбір засобів і методів фізичної реабілітації, а й адекватний контроль за динамікою перебігу патологічного процесу, зміною морфофункціонального стану пошкодженої кисті і всієї верхньої кінцівки під впливом рухової терапії. Це давало можливість більш повно вивчити і проаналізувати результати фізичної реабілітації і характер відновних процесів.

Таким чином, методологія побудови програми фізичної реабілітації грунтувалася на об`єктивній оцінці стану рухової функції пошкодженої кисті в процесі відновного лікування та орієнтації фізичної терапії на досягнення кінцевих результатів - нормалізацію побутових і виробничих навичок. Це дозволило, застосовуючи раціональні засоби і методи фізичної реабілітації, з урахуванням, часу, характеру і ступеня тяжкості травми виявити закономірності формування компенсацій, відновлення трофіки і нормалізації функцій під впливом рухової терапії, які можуть бути покладені в основу практичної стратегії при організації спеціалізованих служб фізичної реабілітації осіб з даною патологією.

Встановлено, що адекватна кинезитерапия можлива тільки за умови комплексного вивчення особливостей розвитку патологічного процесу. Тому для оцінки ступеня та ефективності відновлення порушених функцій в процесі реабілітації, нами, крім ретельного клінічного спостереження, були використані найбільш інформативні, з нашої точки зору, фізіологічні та антропометричні методи дослідження, що відображають функціональний стан нервово-м`язового апарату пошкодженої верхньої кінцівки і динаміку перебігу відновного процесу: сумарна електроміографія- полярографія - парціальний напруга кисню в тканях- тетраполярная реовазографія- визначення об`ємного кровотока- шкірна термометрія- біомеханічні та антропометричні методи дослідження (сила, обсяг, амплітуда рухів і інші показники).

Кінезітерапія, основу якої складали різні форми руху, представляла собою один з основних методів комплексної реабілітації хворих з травматичними ушкодженнями кисті. За допомогою адекватно підібраних фізичних вправ вирішувалися наступні завдання:
• вплив на соматичну і психічну сферу хворого;
• розвиток домінанти руху;
• стимулювання нервових центрів, гуморальних, гормональних і нейрогенних механізмів регенерації і нормалізації функцій;
• підтримку і вдосконалення процесів адаптації та функціональної пристосовності;
• максимально можливе поліпшення кровообігу;
• попередження або лікування ускладнень, що виникають в умовах іммобілізації і вимушеної гіподинамії;
• прискорення ліквідації місцевих анатомічних і функціональних проявів пошкодження;
• відновлення працездатності, побутових і трудових навичок;
• тренування фізичними вправами загальної функціональної адаптації організму до фізичних навантажень і вплив безпосередньо на область пошкодження.

У фізичної реабілітації постраждалих поєднували кінезітерапію з іншими методами фізичної терапії, включаючи психотерапію. Тільки своєчасно почате комплексне відновне лікування дозволяє уникнути інвалідності і порушення працездатності при травмах руки, які, за даними літератури, складають від 25 до 50% (Азолів, 1987, 1993- Галич, 1999 Щепетовой, 1991- Лі Сінь, 1997 Goldie, Coates, 1992 Tonkin, Eskersley, Grchwind, 1996- Norris, Kellam, 1997 Midha, 1997).

За даними досліджень, лише п`ята частина ускладнень і наслідків обумовлена тяжкістю травми, велика частина їх пов`язана з відсутністю адекватної програми фізичної реабілітації, упущеннями, похибками і ускладненнями, що виникають в процесі відновного лікування.

Тому при реабілітації хворих з пошкодженням руки і її сегментів, особливо кисті, основними принципами є своєчасність, адекватність і комплексність. Ефективність реабілітації залежить також від інтенсивності і тривалості її проведення і від своєчасного хірургічного відновлення пошкоджених тканинних структур.

Залежно від давності і тяжкості травми застосовувалися різноманітні засоби і методи фізичної реабілітації: пасивна та активна лікувальна гімнастика, фізіопроцедури, гідро-, механо- і трудотерапія.

В післяопераційному періоді рекомендуємо починати фізичну реабілітацію на 2-3-й день. Таку реабілітацію ми назвали випереджаючої. Здійснюється вона в першу чергу рухами непошкоджених і нефіксованих сегментів кінцівки. Одночасно хворі виконують руху в суглобах здорової руки, що сприяє формуванню рухового стереотипу.

Після зняття гіпсової пов`язки обсяг фізичних вправ і трудових процесів збільшується і за складністю, і за тривалістю. Для відновлення функції і тонкої координації рухів застосовувалися поряд з лікувальною гімнастикою, масаж і механотерапія, які проводилися в комплексі з фізіотерапевтичними процедурами (електрофорез йоду в чергуванні з новокаїном), ультразвуком, аплікаціями парафіну, озокериту.

У післяопераційному періоді для запобігання утворенню спайок і поліпшення репаративних процесів призначалися ін`єкції дибазолу, прозерину, вітамінів В1, В12.

З метою попередження обмеження рухів (контрактури, анкілози) в суглобах, що супроводжуються анатомічними змінами м`яких тканин і больовим синдромом, в комплекс реабілітаційних заходів обов`язково включалися теплові процедури. Як теплових процедур застосовувалися місцеві ванни з температурою не більше 37-38 ° С, так як деякі патологічно змінені тканини на більш високу температуру реагують набряком і посиленням болю. Призначали також місцеві аплікації парафіну, озокериту і лікувальну грязь, підвищуючи поступово температуру від 38 ° С до 42-44 ° С.

Після теплових процедур використовувалися електрофорез з йодом, дозований ультразвук, як фактори, що пом`якшують тканини і заспокійливі біль. Ультразвук застосовувався також при нервово-рефлекторних порушеннях і хворобливих контрактурах пальців по методиці Д.А. Вашкевич (1998).
При паралічі м`язів кисті після пошкодження периферичних нервів слід оберігати м`язи відперерозтяження. З цією метою накладали шини на пальці і кисть.

Шини використовувалися також при інших видах контрактур і деформації суглобів кінцівки. Їх застосування створює тимчасову іммобілізацію, запобігає розвитку контрактур, сприяє відновленню порушеного м`язового рівноваги, активізує паралізовані м`язи кінцівки і коригує розвинулися деформації кінцівки. Корекцію деформації і укорочення м`язів здійснюють поступово, під контролем появи болю. Найчастіше використовуються гіпсові, пластмасові або дротяні шини.

Для відновлення функції кисті широко застосовувалася механо-і трудотерапія. Трудові заняття призначалися в залежності від характеру травми, професії потерпілого, його умінь, інтересів, індивідуальних особливостей і можливостей хворих.

При важких контрактурах і деформаціях проводилися реконструктивно-відновлювальні операції з подальшим тривалим застосуванням різних фізичних методів відновлення (Лі Синь 1997 Лісайчук, 1998- Галич, 1999 Страфун, 1998- Kline, Hudson, 1996 Samii, Carvalho, 1997 Millesi, 1997. ).

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що функціональні результати відновного лікування осіб з різними травматичними ушкодженнями кисті багато в чому залежать від своєчасності, адекватності та комплексності проведених реабілітаційних заходів. Серед них провідне місце займає кинезитерапия, а її основною формою є лікувальна гімнастика. Питання про призначення кізезітерапіі має вирішуватися з урахуванням не тільки нозологічної форми захворювання (діагнозу), але і ступеня шкоди здоров`ю, який позначається на порушення побутових і виробничих функцій.

Пархотик І. І.