Сучасні аспекти реабілітації. Види реабілітації соціально-трудова реабілітація

Соціально-трудова реабілітація здійснюється переважно в спеціалізованих центрах реабілітації після проведення лікувально-відновлювальних і фізичних реабілітаційних заходів, т. Е. Медичній реабілітації. Вона являє собою комплекс реабілітаційних засобів і методів, спрямованих на підготовку і повернення потерпілого до трудової діяльності (вироблення трудових і виробничих навичок, перекваліфікація, загальноосвітня або професійна підготовка). Соціально-трудова реабілітація сприяє раціональному працевлаштування і пристосуванню до праці, відновленню хворим або потерпілим свого соціально-громадського статусу (ресоціалізація) в трудовому колективі, сім`ї та суспільстві.

Таким чином, соціально-трудова реабілітація нерозривно пов`язана із заходами щодо забезпечення можливості хворих та інвалідів брати участь в суспільно-трудової діяльності. У їх число входить: визначення працездатності, працевлаштування, професійна орієнтація і виконання трудових процесів з урахуванням фізичних можливостей, що склалися в результаті травми- або хвороби, професійне навчання або перенавчання, створення спеціальних робочих місць і умов праці.

Соціально-трудова реабілітація передбачає не тільки розвиток і використання залишкової працездатності інваліда, а й відновлення його фізичного і психічного здоров`я, відволікає від психокомплекс "бути хворим". Відомо, що не робота робить людину хворою, а відсутність роботи.

Як показали результати наших досліджень (Пархотик і ін., 1990 Лі Сінь, Пархотик, Мішалов, 1994- Лі Сінь, 1997), люди, не зайняті адекватної фізичним навантаженням, страждають вегетативними і психосоматичні розлади, що розвиваються змінами і виснаженням центральної нервової системи. Праця - це фактор, який зміцнює не тільки здоров`я, а й душевні сили людини, яка формує його особистість. Людина як біологічне, а й в рівній мірі соціальна істота, яка живе в конкретній суспільно-соціальному середовищі.

Тому соціальні аспекти реабілітації знаходяться в тісному зв`язку з медичної, фізичної, професійної та психолого-педагогічної сферами. Вчені підкреслюють, що без вирішення соціальних проблем можуть бути приречені на невдачу найкращі методи медичної, професійної та фізичної реабілітації (Юмашев, Ренкером, 1973- Ренкером, 1980 Мурза, 2005).

Трудовий аспект реабілітації

За даними літератури, фізична реабілітація, основу якої становить кинезитерапия, ні в одній галузі медицини не є настільки необхідною, як в травматології. Хоча останнім часом вона набуває все більшого значення і в інших областях клінічної медицини, особливо в кардіології та неврології. Це цілком зрозуміло, якщо виходити з того, що навіть не дуже виражені травматичні ушкодження опорно-рухового апарату можуть призвести до інвалідності і негативно вплинуть на працездатність людини. Для відновлення порушених професійних навичок використовуються всі форми активізує кинезитерапии, при цьому особлива увага приділяється лікувальної гімнастики, масажу, трудо- і механотерапії.

За нашими даними (Пархотик і ін., 1996 Лі Сінь, Пархотик, Кузьменко, 1994- Лі Сінь, 1997), фізична реабілітація у таких хворих повинна починатися в максимально ранні терміни і тривати на всіх етапах відновного лікування, охоплюючи період медичної, соціальної реабілітації, і закінчуватися відновленням постраждалим роботи, т. е. професійно-трудова реабілітація залежить від успіхів фізичної реабілітації та вторинної адаптації хворого.

Відомо, що тривала бездіяльність (гіпокінезія) зберігає в собі небезпеку атрофії скелетних м`язів, порушення функцій різних органів і систем і передчасного старіння (Пархотик, 2005). Тому рухова активність і фізична праця набувають особливої значущості в реабілітації хворих та інвалідів. Завдяки праці та приведення в дію скелетних м`язів, активізується функція кардіореспіраторної системи, поліпшуються кровообіг і трофіка у всіх органах і тканинах (Юмашев, Ренкером, 1973- Смо-ляр, 1986- Пархотик, 1990). Тому введення трудотерапії в програму комплексної фізичної реабілітації хворих з розладом трудових процесів розглядається як один з найефективніших терапевтичних засобів.

При цьому трудова діяльність повинна відповідати фізичним можливостям потерпілого. Праця повинна бути раціональною (осмисленим), приносити користь не тільки хворому, але і оточуючим його людям. Найбільш ефективна групова трудотерапія, яка забезпечує не тільки контакт з людьми, а й взаємну допомогу і підтримку, а також дає можливість проявити своє вміння і розвинути особисті здібності.

За допомогою цілеспрямованих трудових процесів можна значно поліпшити психоемоційний стан постраждалого, пробудити у нього життєлюбність і волю до праці, розвинути в ньому залишилися здатності і функції настільки, щоб хворий міг в зростаючій мірі знову взяти участь у виконанні суспільно-корисних трудових процесів.

Такий підхід до трудової реабілітації хворих та інвалідів дозволяє вирішувати одночасно завдання соціальної та психолого-педагогічної реабілітації. Праця не дозволяє хворому або одноруким людині розпускатися, тягнути безцільне існування, впадати в депресію, не допускає появи песимістичних думок і настроїв. Основний принцип дозування трудотерапії - адекватність функціональними можливостями потерпілого при досягненні оптимального тренувального і трудового ефекту.

Наші дослідження показали, що трудотерапія володіє найбільшою відновлювальною здатністю при цілеспрямованому характері трудових процесів і була особливо ефективна в тих випадках, коли праця доцільний, а виконувана робота приносить відчутний результат. Перевага трудотерапії полягає в її позитивний вплив як на функцію рухового апарату, так і на психоемоційну сферу, відволікаючи від хвороби, змушуючи повірити в свої сили.

Всі трудові процеси вимагають не тільки певних трудових навичок, а й великої витримки, терпіння і є важливим фактором відволікає терапії, відводять хворого від концентрації уваги на своє захворювання або каліцтва.

Трудотерапія, на відміну від інших видів рухової терапії, являє собою систему диференційованого лікувального впливу на пошкоджений орган і організм в цілому. Так само, як і при інших видах кинезитерапии, в її основі лежить використання руху як біологічного стимулятора функцій. Однак, на відміну від них, при трудотерапії відсутні елементи незадоволеності, викликані, на думку деяких хворих, "безцільністю" рухів-вправ. При трудотерапії основний рух хворого зосереджено на результатах праці, а не на самих рухах. Це допомагає подолати скутість і психологічний бар`єр, який виник в результаті травми. Саме цілеспрямованість рухів в найбільшій мірі визначає лікувальний ефект трудотерапії.

Таким чином, трудотерапія є потужним біологічним стимулятором функцій і фізіологічних процесів. Сприяючи підвищенню психоемоційного стану постраждалих або хворих, вона обумовлює більш швидке відновлення функціональних і трудових можливостей, порушених в результаті травми і тривалого перебування в стані іммобілізації.

Придбані в результаті використання цілеспрямованої рухової терапії професійні та трудові навички дозволяють потерпілому після одужання працювати як на звичайному виробництві, так і в різних артілях і будинках інвалідів, де є можливість застосувати трудові навички і виробничі процеси, відновлені засобами фізичної реабілітації.

Соціальний аспект реабілітації

Деякі автори в соціально-трудової реабілітації окремо виділяють її соціальний аспект (Юмашев, Ренкером, 1973- Ренкером, 1980 Хованлу Фаріборз, Пархотик, Лісайчук і ін., 1996 Хованлу Фаріборз, 1998). На їхню думку, соціальний аспект реабілітації - це відношення хворого або інваліда до своемунедугу або до фізичного недоліку, ставлення недієздатного до своєї сім`ї і оточуючим його людям і, нарешті, роль державних установ у забезпеченні соціальних програм реабілітації.

Соціальний аспект реабілітації включає також створення оптимальних умов життєдіяльності, щоб хвороба або отримане каліцтво НЕ завдало істотної шкоди працездатності і сприятливо вплинуло на весь процес відновного лікування.

При організації умов праці та побуту постраждалих соціальна реабілітація передбачає такі їх форми, які б забезпечили людині з тілесними каліцтвами повну інтеграцію в суспільство. Це створення відповідної соціальної обстановки в коллектіве- забезпечення роботою, що відповідає фізичним можливостям людини-виготовлення для кожного інваліда, з урахуванням характеру захворювання або каліцтва, верстатів, машин та інших засобів праці на основі наукових розробок фізіології і гігієни праці-адаптація робочого місця до особливостей отриманого увечья- матеріальне забезпечення інвалідів та вирішення інших соціальних проблем.

Таким чином, соціальний аспект реабілітації передбачає реалізацію заходів, здійснюваних колективом і суспільством по відношенню до реабілітованих особі з метою досягнення максимально повного, з урахуванням ступеня інвалідності та загального стану, відновлення соціального статусу. Це перш за все вирішення питань соціального забезпечення, житлово-побутових, транспортних, морально-психологічних і сімейних проблем, питань організації праці, дозвілля, занять спортом, задоволення культурних, матеріальних потреб та інших заходів соціального плану.

Пархотик І. І.