Система етапної реабілітації хворих та інвалідів

Відео: Центр реабілітації інвалідів з ДЦП щорічно допомагає 4 тис. Дітей

Зростання інтересу до реабілітації як одному з аспектів медичної та соціальної діяльності на початку XXI повіки зумовлений багатьма чинниками, провідне значення серед яких мають інтенсифікація темпів науково-технічної революції, що супроводжуються диференціацією трудових процесів, можливістю виконання частини з них з обмеженим додатком людських усілій- велика цінність кваліфікованих кадрів з-за тривалості в дорожнечі їх підготовки- зміна в демографічній структурі суспільства (зростання питомої ваги осіб похилого та старечого віку) - зміна в стані здоров`я населення (зростання хронічних захворювань, що супроводжуються обмеженням життєдіяльності), зміни умов життя (урбанізація, часті поїздки і транспорті, велика зайнятість у сфері виробництва, нечисленні сім`ї та ін.), що пред`являють високі вимоги до рівня само- і взаімообслужіванія.

Кінцевою метою реабілітації є підвищення якості життя хворих та інвалідів, їх соціальна інтеграція в суспільство, в сім`ю, в трудовий колектив, а стратегічним завданням реабілітації є соціальна інтеграція реабілітанта і забезпечення йому прийнятної якості життя, тобто стану здоров`я, умов життя, професійних можливостей людини .

Таким чином, реабілітація, що трактується в широкому сенсі як всеосяжна система медико-соціальних заходів відновного характеру, які формують рівень громадського здоров`я, диктує необхідність розробки нової методології вирішення проблем її організації на територіальному рівні.

Відповідно до Закону «Про попередження інвалідності та реабілітації інвалідів» (1994) у нас в країні виділяють медичну, медико-професійну, професійну, трудову і соціальну реабілітацію.

Cистема реабілітації на загальнодержавному рівні

П`ять вищевказаних видів реабілітації формують і цілому систему реабілітації на загальнодержавному рівні, а етапна система реабілітації повинна формуватися відповідно до сучасної концепції наслідків хвороби, якої виділяються такі рівні медико-біологічних і психо-соціальних наслідків хвороби або травми, які повинні враховуватися при проведенні реабілітації.

Порушення або недолік (impairment) - це будь-яка втрата або аномалія психологічної, фізіологічної або анатомічної структури або функції.

Обмеження життєдіяльності (disability) - це будь-яке обмеження або відсутність (в результаті порушення) можливості здійснювати діяльність способом або в рамках, які вважають нормальними для людини даного віку.

Соціальна недостатність (handicap або disadvantage) - це соціальні наслідки порушення здоров`я, такий недолік даного індивіда, що випливає з порушення або обмеження життєдіяльності, при якому людина може виконувати лише обмежено або зовсім не може виконувати звичайну для його положення роль в житті (в залежності від віку , статі, соціального і культурного становища).

Схематично взаємозв`язок захворювання і його наслідків представлена на малюнку 4.1.


З огляду на, що кожен вид реабілітації має свої цілі, завдання, критерії досягнення результату (то eсть ефективності) ми спробували представити основні компоненти реабілітації з позицій системного підходу.

Мета системи «Реабілітація» може бути сформульована як досягнення в конкретні терміни оптимально адекватного саногенітіческім можливостям відновлення порушених функцій людини, пристосування його до навколишнього середовища та участі в соціальному житті.

характеристики реабілітації

Реабілітація як система многокачественной і найбільш повно може бути представлена наступними основними характеристиками.

1. Як соціальна система, оскільки суспільство і різні громадські інститути входять складовою найбільш істотною частиною в реабілітаційну систему, тобто систему державних, соціально-економічних, медичних, професійних педагогічних, психологічних та інших заходів, спрямованих на попередження розвитку патологічних процесів, що призводять до тимчасової і стійкої втрати працездатності, ефективне і раннє повернення хворих і інвалідів, дітей і дорослих в суспільство і до суспільно-корисної праці. Причому саме соціальна основа домінує і в організаціях всіх етапів реабілітації, і в конкретному результаті реабілітації, і в оцінці ефективності.

2. Як розширена самоврядна система вищої міри складності, в силу властивого їй безлічі надзвичайно різноманітних компонентів (лікарі реабілітологи, лікарі-фахівці, медичний персонал, педагоги, психологи, юристи, лікувальний реабілітаційні установи, виробничі майстерні, сім`я, трудовий колектив) і надзвичайного багатства взаємозв`язків (і по вертикалі, і по горизонталі) між компонентами системи, між системою і середовищем. Досить великий набір компонентів, їх ієрархічність в реабілітаційній системі роблять її відносно незалежною, цілеспрямованою і самокерованої по стимулу від основного елемента системи - реабілітується людини.

3. Як багатоаспектна реабілітаційна система включає в себе питання вивчення процесії психологічної адаптації до ситуації життєвої ситуації, психодіагностику, психокорекцію та лікування патологічних психічних станів (психологічний аспект) - питання лікувального, лікувально-діагносіческого і профілактичного плану, спрямовані на надання медикаментозної допомоги (медичний аспект ) - питання пов`язані із застосуванням фізичних факторів в реабілітації: лікувальна фізкультура, механотерапія, трудотерапія, Ерготерапія, фізіотерапія, фізичні методи дослідження (фізичний аспект) - питання відновлення працездатності, проведення експертизи працездатності, підбір нової професії та адаптацію до неї, подальшу профілактику можливого зниження працездатності (професійний аспект) - питання впливу різних соціальних чинників на розвиток і подальший перебіг хвороби, вирішення питань соціального забезпечення, а також вирішення питань «хворий-суспільство», «хворий-сім`я», «хворий-виробництво» (соціальний аспект) - вивчення витрат на проведену реабілітацію і підрахунок економічного ефекту (економічний аспект).

4. Як активний процес навчання і пристосування, основними завданнями якого є адекватне ведення пацієнтів з обмеженими можливостями та мінімізація інвалідності з метою досягнення повного відновлення функцій, або якщо повне відновлення неможливо, реалізації оптимального фізичного, духовного і соціального потенціалу з метою інтеграції в відповідне оточення .

При цьому реабілітація виступає як динамічна, що розвивається і навчається система, бо вона вдосконалюється на підставі аналізу власної діяльності або адаптації досвіду інших подібних за целеназначенію систем.

5. Як система забезпечує найкращу якість життя пацієнта, що включає в себе всебічне дослідження фізичних, соціальних і психологічних потреб-забезпечення психічної, фізіологічної та соціальної адаптації до обмежень можливостей інвалідності- забезпечення незалежності в повсякденних видах активності- розкриття можливостей пацієнта- профілактику і лікування вторинних ускладнень .

При цьому вона виступає як відкрита система, оскільки постійно відчуває різні впливу навколишнього середовища (суспільства, системи охорони здоров`я, сім`ї), постійно отримує нову інформацію (потреба суспільства в соціальному і побутовому влаштуванні реабілітованих, досягнення науково-технічного прогресу), зберігаючи при цьому свою цілісність і відносну самостійність.

З позицій системного підходу будь-яка система повинна включати в себе певні компоненти - основні елементи і системоутворюючі чинники.

Системоутворюючим фактором є хвора людина, що потребує реабілітації з досягненням певного її рівня як конкретного результату діяльності системи, а схема системи «Реабілітація» в найзагальнішому вигляді складається з наступних основних компонентів: входу, блоку керуючої і керованої підсистеми, виходу, зворотного зв`язку і підсистеми контролю (рис.4.2).


Стосовно до системи «Реабілітація» «на вході» і як «пускового стимулу» виступає потребує реабілітації осіб.

На цьому етапі функціональна діагностика стану реабілітується з відображенням в діагностичному укладанні трьох аспектів: біологічного (функціонально-структурні зміни організму), психологічного (відношення реабілітується до хвороби, до навколишнього соціальному середовищі, деонтологическая ситуація) і соціального (зміна працездатності, здатності до побутового само- і взаімообслужіванію, необхідність в догляді).

Це завдання об`єднує пусковий стимул і домінуючу мотивацію реабілітується щодо перспектив відновлення здоров`я, особистого і соціального статусу (Коган О.Г. та ін., 1983).

Наступний компонент системи «Реабілітація» - блок управління, або керуюча підсистема.

До завдань керуючої підсистеми реабілітації слід віднести:
1) прийняття експертно-реабілітаційного рішення, заснованого на наукових знаннях по реабілітації, аналізі власного досвіду практичної діяльності та даних, що надійшли на вхід системи. Рішення повинно ґрунтуватися на реабілітаційному потенціалі хворого, тобто на показнику, який оцінює на основі комплексу медичних, психологічних і соціальних факторів реальні можливості відновлення порушених функцій і здібностей організму в тому числі у трудовій діяльності;

2) створення багатоцільовий програми реабілітації тобто переліку різних методів медичного, побутового та соціального характеру, спрямованих на досягнення конкретної мети реабілітації конкретного хворого або інваліда;

3) контроль за виконанням програми за допомогою регулювання взаімосодействія і наступності підрозділів керованої підсистеми на основі координації та субординації, а також контроль зміни керованої підсистеми в процесі реабілітації і поточної корекції програми;

4) досягнення кінцевого результату діяльності системи і зіставлення (порівняння) його результативності із запрограмованим при спільності методик контролю на всіх етапах збору інформації;

5) аналіз результатів діяльності системи, якості і ефективності конкретних багатоцільових програм і їх варіантів з визначенням способів її оптимізації (вдосконалення).

Для здійснення функції управління структурно цей блок системи повинен включати реабілітацію як науку, а також групу фахівців, об`єднаних в мультидисциплінарної реабілітаційну комісію (бригаду) при відповідній установі (стаціонарне відділення ранньої або пізньої медичної реабілітації, відділення або кабінет медичної реабілітації в амбулаторно-поліклінічному закладі) .

З урахуванням того, що в системі реабілітації відбувається активна взаємодія керуючої і керованої підсистем, ми вважаємо, що об`єктом управління слід визнати реабілітується людини, який здійснює також аутодіагностіку, аутопрограммірованіе, аутореабілітацію і завдяки цьому активно бере участь в реабілітаційному процесі.

Перед реабілітованих як керованої підсистемою стоїть ряд завдань, до яких відносяться:
1) активне виконання індивідуальної програми реабілітації;
2) осведомітельних інформування керуючої системи про зміну стану;
3) активація корекції програми при її невідповідності функціональними можливостями на певному етапі реабілітації;
4) організаційна (ініціативна) діяльність по встановленню зв`язків з навколишнім соціальним мікро- і макросередовищем для забезпечення успішної професійної та соціальної реабілітації;
5) активне дотримання умов, необхідних для стабільності досягнутого рівня реабілітації після завершення реабілітаційних заходів.

Складна багатоетапна діяльність системи «Реабілітація» завершується на виході системи, на якому представлені: реабілітований людина, яка досягла певного рівня реабілітації, що забезпечує ряд результатів: психологічних, соціальних, економічних, правових, медичних та ін.

У підсистемі контролю поряд з аналізом результатів реабілітації здійснюється оцінка системи реабілітації з комплексом обмежень, яким піддавалася система в процесі діяльності.

Наступним необхідним компонентом будь-якої системи взагалі і системи «Реабілітація» зокрема є зворотний зв`язок і її канали. По каналах зворотного зв`язку повинна надходити інформація про кінцевий результат реабілітаційної діяльності, тобто про оптимальність рівня реабілітації за всіма основними його параметрами (медичного, психологічного, професійного і соціального) в конкретній обстановке- про стан системи, тобто про всі її реакціях на що впливають в процесі реабілітації фактори-про стан навколишнього соціальної мікро- і макросередовища, тобто про її прийнятті реабілітованого людини (Коган О.Г., 1983).

Грунтуючись на вищевикладеної системі «Реабілітація», нами пропонується етапна система надання допомоги в залежності від ступеня вираженості наявних порушень як прояви наслідків захворювання або травми обмежень життєдіяльності та, як підсумок, соціальної недостатності. Тобто, кожні етап реабілітації має свою мету і завдання по досягненню конкретного результату.

При цьому слід враховувати, що пропонована етапна система медичної реабілітації призначається не тільки для хворих з НПОШОП, а спрямована в цілому на надання реабілітаційної допомоги всім, хто її потребує хворим та інвалідам при наслідках різних захворювань, травм або вроджених дефектів.

Основною метою медичної реабілітації є подолання вже виниклих обмежень життєдіяльності, часткове або повне відновлення втрачених або знижених здібностей, в тому числі до трудової діяльності.

І.С. Абельская, О.А. Михайлов, В. Б. змичок