Медицина ветеринарія в гастроентерології

Відео: Фізичні методи реабілітації в спорті і відновної медицини. Базовий рівень

Хронічний гастрит і виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки продовжують залишатися однією з центральних проблем сучасної гастроентерології.

Широке, що не виявляє тенденції до зниження, поширення цих захворювань, їх хронічне рецидивуючий перебіг, що супроводжується втратою працездатності хворих, часті ускладнення, що загрожують життю хворого, визначають актуальність проблеми відновного лікування цих захворювань.

Хронічний гастрит (ХГ) - це хронічний запальний процес слизової оболонки шлунка, що характеризується порушенням її фізіологічної регенерації, зменшенням кількості залізистих клітин, при прогресуванні - атрофією залозистого епітелію, розладом секреторної, моторної і нерідко - инкреторной функцій шлунка.

Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки (ВХ) - це хронічне рецидивуюче захворювання гастродуоденальної області, при якому виникають рецидиви виразок шлунка або дванадцятипалої кишки.

У лікуванні хворих на хронічний гастрит і виразкову хворобу виділяють два завдання:
1. Лікування активної фази захворювання (вперше діагностованого хронічного гастриту або виразкової хвороби або їх загострення).
2. Попередження рецидиву (профілактичне лікування).

Етапи медичної реабілітації

Вирішення цих завдань здійснюється безперервно, послідовно, на трьох етапах медичної реабілітації.

Етапи медичної реабілітації:
1. Госпітальний.
2. Амбулаторно-поліклінічний.
3. Санаторний.

Госпітальний етап відновного лікування передбачає початок реабілітаційних заходів в умовах стаціонару.

Показаннями для госпіталізації хворих на хронічний гастрит і виразкову хворобу служать: виражене загострення хронічного гастриту, що супроводжується порушенням загального стану хворих, наявністю ерозій на слізістой- вперше виявлена виразкова хвороба або загострення виразкової хвороби.

Завданнями відновного лікування на стаціонарному етапі є:
• Ерадикація Helicobacter pylory (HP) при необхідності.
• Зняття больового синдрому.
• Прискорення загоєння слизової оболонки.
• Покращення крово- і лімфообігу в гастродуоденальної зоні.
• Нормалізація секреторної і моторної функції шлунка і дванадцятипалої кишки.

На етапі стаціонару реабілітаційні заходи включають в себе:
• Лікувальний режим - нестрогий постільний на 7 днів з наступною заміною його на вільний;
• Дієтотерапія.

За сучасними уявленнями, противиразкові дієти № 1а та № 16 показані тільки при виражених симптомах загострення. Вони призначаються лише на 2-3 дня, а потім хворий переводиться на дієту № 1. При секреторній недостатності призначається дієта № 2.

Харчування хворих повинно бути дробовим, 5-6 кратним, має містити оптимальну кількість білка (120-125 г на добу). В останні роки піддається сумніву необхідність призначення спеціального лікувального харчування для хворих ХГ і ЯБ, тому що не доведено вплив дієтотерапії на терміни загоєння виразок.

Крім того, сучасні засоби, що пригнічують шлункову секрецію, дозволяють в достатній мірі блокувати кислотообразование, стимульоване прийомом їжі.

• Фармакотерапія. У структурі причин, що призводять до виникнення і розвитку хронічного гастриту і виразкової хвороби, центральне місце займає Helicobacter pylori. Медикаментозна терапія хронічного гастриту і виразкової хвороби, асоційованих з HP - один з найбільш важливих компонентів лікування хворих на госпітальному етапі.

Вона передбачає використання 2-х основних груп фармакологічних препаратів: антисекреторні засоби і засоби, що пригнічують хелікобактерну інфекцію.

В останніх рекомендаціях міжнародного консенсусу «Маастрихт-3» основна увага приділяється аналізу взаємин між інфекцією Helicobacter pylori і такими захворюваннями, як функціональна диспепсія, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, НПЗП-гастропатія, а також сучасним підходам до діагностики інфекції та проведення ерадикаційної терапії.

Відповідно до рекомендацій консенсусу «Маастрихт-3» обов`язкові показання до проведення ерадикації залишилися ті ж, що і в рекомендаціях колишнього погоджувальної наради.

Що ж стосується відносних показань (функціональна диспепсія, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) і НПЗП-гастропатія), то з урахуванням існуючих в літературі до останнього часу різних думок з приводу доцільності ерадикації при зазначених захворюваннях учасники консенсусу «Маастрихт-3» визнали за необхідне розставити всі крапки над «i» в цих питаннях.

Згідно з рекомендаціями консесуса, найбільш важливими положеннями, визначальними тактику ведення в цих випадках є наступні:
1. Н. pylori і функціональна диспепсія. Незважаючи на невисоку за результатами метааналізу частоту зникнення диспептичних скарг у пацієнтів з функціональною диспепсією після ерадикації Н. pylori, дослідження наявності даної інфекції і проведення антігелікобактерного лікування у таких хворих (стратегія "test and treat") Визнані необхідними, особливо в регіонах з високою інфікованістю населення Н.pylori.

2. Аналіз взаємовідносин Н.pylori і ГЕРБ дозволив прийти до висновку, що ця інфекція не є чинником, що сприяє виникненню хвороби. З іншого боку, немає переконливих підтверджень, що ерадикація провокує розвиток або прогресування ГЕРХ.

Крім того, усунення Н.pylori не впливає на ефективність антисекреторних терапії при даній патології.

Тривале застосування блокаторів протонного насоса у Н.pylori-позитивних хворих ГЕРХ сприяє розвитку атрофічного гастриту. У свою чергу, ерадикація допомагає знизити у таких пацієнтів ризик розвитку атрофії слизової оболонки фундального відділу шлунка.

3. Н.pylori і НПЗП-гастропатія. Оцінка наявних даних дозволяє зробити висновок, що ризик розвитку ерозій і виразок шлунка і дванадцятипалої кишки при прийомі НПЗП у Н.pylori-позитивних хворих вище, ніж у Н.pylori-негативних.

Ерадикація знижує ризик розвитку виразок і ерозій у хворих, які отримують нестероїдні протизапальні засоби, в зв`язку з чим перед початком прийому зазначених препаратів необхідно дослідження інфікованості Н. pylori і в разі її підтвердження - проведення ерадикаційної терапії.

Тільки ерадикації недостатньо для попередження розвитку НПЗП-гастропатії, тому хворим з високим ризиком її виникнення показано призначення блокаторів протонового насоса.

4. Аналіз можливих взаємовідносин між Н.pylori і не гастроентерологічними захворюваннями дає підставу рекомендувати проведення ерадикаційної терапії у хворих з аутоімунною тромбоцитопенією, а також у пацієнтів з залізодефіцитної анемією при відсутності інших причин її розвитку.

Немає переконливих доказів зв`язку інфекції з іншими захворюваннями, зокрема з ішемічною хворобою серця. В ході обговорення основних положень консенсусу була знову підкреслена роль Н.pylori як дуже важливого чинника патогенезу раку шлунка.

При цьому, однак, була відзначена недоцільність ерадикації в масштабах всієї інфікованої популяції (через відсутність необхідності в ній у значній частині інфікованих осіб, високу вартість, зростання стійкості штамів Н.pylori до антибіотиків) і обгрунтованість обмеження її проведення в спеціально відібраних групах хворих з підвищеним ризиком.

Узагальнюючи рекомендації консенсусу «Маастрихт-3», що стосуються сучасних підходів до діагностики інфекції Н.pylori, відомий французький вчений, який спеціалізується в цій галузі, F. Megraud наводить такі установки:
1. Якщо хворому не проводиться гастродуоденоскопія, то для діагностики доцільно застосовувати уреазний дихальний тест, визначення антигену Н. pylori в калі або серологічний тест;

2. Якщо хворому проводиться гастродуоденоскопія, то в цих цілях може застосовуватися швидкий уреазний тест;

3. Недоліком серологічного тесту є те, що він не дозволяє відрізнити поточну Інфеко Н.pylori від перенесеної. Крім того, його чутливість у дітей нижче, ніж у дорослих. У той же час, до достоїнств серологічного тесту відносяться його малоінвазивних, здатність виявлення Н.pylori у хворих з низькою обсемененностью, можливість одномоментного обстеження великого контингенту хворих, застосування при кровоточивих гастродуоденальних виразках, низька вартість, відсутність впливу попередньої антисекреторних терапії на його результати;

4. Для контролю ефективності ерадикації найкраще застосовувати дихальний тест, в разі неможливості рекомендується дослідження антигену Н. pylori в калі;

5. Поточна антисекреторна терапія знижує частоту виявлення антигену Н. pylori в калі і частоту позитивних результатів дихального тесту;

6. Визначення тих чи інших штамів Н.pylori не має ніякого значення у вирішенні питання про необхідність лікування хворих.

В.Г. Лейзерман, О.В. Бугрова, С.І. Красикова