Лабораторна діагностика гострого і хронічного вживання психоактивних речовин

Діагноз алкоголізму і хвороб, які розвинулися внаслідок хронічного зловживання алкоголем, нескладний лише в різко виражених випадках.

На ранніх стадіях захворювання і при м`яко виражених клінічних його картинах виникають складнощі.

У загальномедичній практиці лікарі чи розпізнають від 20 до 50% хворих на алкоголізм, які звернулися за допомогою (M.A.Schuckit, M.Irwin, 1988).

Тим часом, проведене в 1997 р в Росії суцільне обстеження хворих, що надійшли в терапевтичне відділення міської лікарні, показало, що 33% чоловіків працездатного віку систематично вживають алкоголь в небезпечних для здоров`я дозах, а їх соматична патологія прямо або побічно обумовлена хронічною алкогольною інтоксикацією ( П.П.Огурцов, В.П.Нужний, В.С.Моісеев, 1997).

Випадки важкого алкоголізму з вираженою соціальною деградацією, так звані «підколодні» або «бездомні» хворі, коли діагностика абсолютно ясна, складають лише 5% або менше від усіх хворих на алкоголізм в будь-якій країні.

Діагноз алкоголізму встановлюють шляхом збору інформації про клінічному анамнезі, про комбінації симптомів хвороби і її клінічному перебігу.

При цьому використовують три напрямки отримання інформації:
1. Оцінка особливостей відхиляється від норми «питного поведінки» з урахуванням частоти споживання і кількості споживаних спиртних напоїв.
2. Оцінка викликаних вживанням алкоголю порушень в соматичної, неврологічної, психічної областях, а також облік його соціальних наслідків.
3. Оцінка характеру і ступеня вираженості залежності від алкоголю.

Необхідність збору відомостей від хворого висуває питання про надійність повідомляються їм відомостей. У спеціальних дослідженнях правдивість інформації тестувалася різними шляхами. Повторне інтерв`ювання хворих і не хворих на алкоголізм через різні проміжки часу від первинного інтерв`ювання - від 6 тижнів до 12 місяців - показало, що дані про споживання алкоголю, про основні пов`язаних з алкоголем життєвих проблемах збігалися з раніше отриманими відомостями на рівні 75-98% (MA Schuckit, M.Irwin, 1988- TPWhitehead, CAClarke, AGWWhitfield, 1978).

Збіг змісту інформації від хворого і від інших осіб становила 75% (S.S.O`Malley, S.A.Maisto, 1985). Це означає, що по можливості дані про клінічному анамнезі слід збирати як у самого хворого, так і у інших поінформованих про його життя осіб, а також залучати доречну документацію.

Запропоновано прагматична схема орієнтовного діагнозу алкоголізму (M.A.Schuckit, M.Irwin, 1988).

Діагноз алкоголізму передбачається, якщо людина продовжує вживати алкоголь у великій кількості, не дивлячись на виконання однієї з наступних обставин:
1) порушення важливих для нього взаємовідносин (наприклад, подружніх), пов`язане з пияцтвом, на думку партнера або, на думку самого питущого, або
2) втрата роботи через пияцтво, або
3) два або більше приводу в міліцію, пов`язаних з вживанням алкоголю, або
4) ознаки погіршення соматичного здоров`я, включно з алкогольним абстинентний синдром, алкогольну кардіоміопатію, цироз печінки, периферичну полінейропатію та інше.

У діагностиці алкоголізму не існує повноцінної заміни ретельному вивченню клінічного анамнезу і стану хворого. Проте, розробляються інші інструменти діагностики, що мають на меті підвищити результативність скрінірованія або ідентифікувати осіб, що зловживають алкоголем, і, можливо, хворих на алкоголізм.

Лабораторні тести, що допомагають ідентифікувати хворих на алкоголізм

Лабораторні тести допомагають ідентифікувати осіб, що зловживають алкоголем, але вони не встановлюють діагноз алкоголізм як такої. Ці тести використовуються для підвищення точності виявлення хворих на алкоголізм і застосовуються на додаток до клінічних даних.

Для осіб, що утримуються від алкоголю, або малопьющих результати індивідуальних тестів будуть знаходитися в межах норми. Вони підвищуються в різного ступеня в міру зростання тяжкості зловживання алкоголем.

Підвищення показників одних тестів корелює безпосередньо зі споживанням алкоголю і вказує на алкогольну індукцію активності ферментів, а підвищення значень інших тестів прямо або побічно відображає токсичний вплив алкоголю на органи і тканини. Взяті разом, ці тести оцінюють зміни в органах і тканинах, включаючи печінку, скелетні м`язи, кров та ін.

При виборі діагностичних тестів необхідно враховувати їх чутливість і специфічність. Чутливість - це здатність тесту правильно ідентифікувати хворих на алкоголізм, вона виражається у відсотках. Ідеальним був би тест з 100-процентною чутливістю.

Специфічність - це здатність тесту виключати хибнопозитивних випадки. Чим вище специфічність, також виражається у відсотках, тим надійніше тест. Жоден тест не володіє 100-процентними чутливістю і специфічністю. Враховується їх комбінація. Одночасне використання ряду тестів призводить до бажаного результату, тобто високої чутливості і високої специфічності "батареї" тестів.

Для діагностики алкоголізму або зловживання алкоголем розроблений досить широкий спектр лабораторних тестів, з яких можна рекомендувати для наркологічної практики деякі. Взяті в сукупності вони забезпечують хорошу апроксимацію діагнозу.

Гама-глутамілтрансфераза (ГГТ)

Це фермент, залучений в абсорбцію амінокислот з кишкових ворсинок і ниркових канальців. Фермент міститься в різних тканинах людини, включаючи печінку, мозок, нирки, кров.

Загальноприйнятим рівнем «нормальних» значень ГГТ в плазмі крові вважаються рівні, що лежать нижче 30-40 одиниць на літр (Е / л). Активність ГГТ в середньому коливається в межах від 5 до 35 або 48 Е / л. При цьому у чоловіків активність дещо вище, і становить за середньоєвропейськими нормам від 7-10 до 42-48 Е / л, а у жінок - від 5-7 до 35 Е / л (Т.В.Чернобровкіна, 1992).

Підвищення рівнів ГГТ відбувається при різноманітних станах, наприклад, при вагітності, ожирінні, і при різних захворюваннях, наприклад, гепатитах, пухлинах печінки, а також після вживання антидепресантів, бензодіазепінів, барбітуратів, опіатів і при політоксікоманіях.

І все ж найбільш поширеним фактором, асоційованим з підвищеним вмістом ГГТ в сироватці крові, є зловживання алкоголем. Більше 70% осіб з високим рівнем ГГТ складають особи з хронічною алкогольною інтоксикацією (H.Kristenson, E.Trell, J.Fex, 1980).

Період напіврозпаду цього ферменту становить приблизно від 26 до 30 днів, а повернення рівня ГГТ до базисного значенням спостерігається через 2-4 тижні утримання від алкоголю (H.Orrego, J.Е. Black, Y.Israel, 1985). Т.В.Чернобровкіна (1992) наводить і більш тривалі терміни нормалізації рівня ГГТ в сироватці крові після початку утримання від алкоголю: у деяких хворих вона відбувається лише після 80-90 діб утримання. Період нормалізації активності ГГТ після однократного алкогольного епізоду коливається від 20 до 100 годин.

Серед хворих на алкоголізм, які продовжують пити, від 50 до 90% мають відхиляються від норми рівні ГГТ. У той же час близько 10% здорових осіб (контрольна група) також мали підвищені значення активності ГГТ (M.A.Schuckit, M.Irwin, 1988).

Таким чином, вимір активності ферменту гамма-глутамілтрансферази в сироватці крові може бути використано в якості раннього індикатора зловживання алкоголем і для виявлення хворих на алкоголізм.

В.Д. Москаленко, Т.В. Агібалова