Напади головного болю ускладнена мігрень. Профілактика мігрені

Для профілактики мігрені

Для профілактики мігрені рекомендують ще одне синтетичне похідне ріжків - а-блокатор ницерголин (сермион) [Sicuteri Е, 1972].

Вважають, що протимігренозними ефект похідних ріжків обумовлений впливом не тільки на серотонін, а й на дофамінергічні системи.

Так, застосування лізурид, похідного ріжків (ерголінового агоніста ТАК-рецепторів) з високою дофаминергической активністю, в дозі 0,075 мг / сут не поступається за ефективністю межпріступние лікуванню метісергід [6 мг / добу] [Horowski R., 1982- Gallo M.F. et al., 1984].

Для межприступного лікування застосовують НСПВС і антагоністи кальцію, оскільки і ті, і інші різними шляхами гальмують агрегацію тромбоцитів. Так, хороші результати отримані при лікуванні циннаризину [225 мг / сут] і флунаризином [9 мг / добу] курсами по 12 тижнів. [Nattero G. et al., 1976- Drillisch С, Girke 1980]. На думку М.Я. Цирлін (1977), доза цих препаратів підбирається з урахуванням звичного артеріального тиску. У хворих зі схильністю до артеріальної гіпотонії доза циннаризина не повинна перевищувати 12,5 мг 3 рази на день.

Ефективним для межприступного лікування виявився і верапаміл [160 мг / сут]. Лікування протягом 6 тижнів. знизило частоту і інтенсивність нападів в 5 разів [Markley H.G. et al., 1984].

Н. Havanka-Kanniainen з співр. (1982) спостерігали значне зменшення частоти нападів при 8-тижневому прийомі антагоніста кальцію німодипіну [120 мг / сут]. Ці автори пов`язують фармакотерапевтический ефект препарату з його здатністю блокувати артеріальний спазм. Мабуть, не менш важливе значення має і гальмування антагоністами кальцію агрегації тромбоцитів.

Судинний спазм при мігрені якщо і буває, то проходить протягом декількох хвилин, а больова фаза збігається з паретичною дилатацией і посиленою пульсацією. Ефективність засобів, що традиційно вважаються спазмолітиками, пов`язана з іншими властивостями цих препаратів: антиагрегаційні дією, поліпшенням реологічних властивостей крові. Можна вважати, що позитивні результати при лікуванні папаверином і нікотиновою кислотою [Федорова М.Л., 1974] теж пов`язані з їх антиагрегаційні дією.

В останні роки з`явилися окремі повідомлення про ефективність антагоністів hi ll-рецепторів в межпріступном лікуванні мігрені. Так, кандесартан (Атаканд) приводив до зменшення числа нападів і їх тривалості, тобто до зменшення днів непрацездатності.

У генезі менструальної мігрені ендокринні зрушення відіграють головну роль. Оскільки при цьому настає дисбаланс простагландинів і кінінів, лікування слід починати з нестероїдних протизапальних засобів, які призначають протягом 3-6 днів перед передбачуваним початком менструації. При неефективності одного препарату слід переходити на інший.

Тільки якщо препарати цієї групи не допомагають, можна вдатися до гормонотерапії гестагенними препаратами. Призначають прогестерон по 1 мл 2,5% масляного розчину внутрішньом`язово через день за 10-14 днів до менструації або препарат пролонгованої дії оксипрогестерона капронат (гормофорт, примолют-депо) по 1 мл 6,5% [12,5%, 25%] масляного розчину внутрішньом`язово один раз за 10 днів до менструації. У деяких випадках буває досить прийому всередину прегніна по 0,01 г 2 рази на день протягом 6-7 днів перед менструацією. У резистентних випадках призначають тестостерону пропіонат по 0,05 г 2 рази на день.

J.M. Hockaday з співр. (1976) повідомили про добрі результати застосуваннях агоніста ТАК-рецепторів бромокриптину (парлодел) в дозі 2,5-5 мг / сут при менструальної мігрені. Прийом препарату в передменструальні дні попереджав або значно полегшував напад. У жінок зникали і інші симптоми нападу: затримка рідини, збільшення маси тіла, набухання молочних залоз (бромокриптин знижує рівень пролактину). У хворих зі схильністю до гіпотензії з великою обережністю слід застосовувати бромокриптин, а пацієнтам з синкопальними мігренню він протипоказаний [Sicuteri F. et al., 1982].

У хворих, резистентних до засобів межприступного лікування мігрені, необхідно записати ЕЕГ. У разі виявлення під час гіпервентиляції епілептиформні активності для межприступного лікування призначають антиконвульсанти: фінлепсин по 0,2 г 2 рази на день або фенобарбітал по 0,05 г 2 рази на день.

Вибір препарату для межприступного лікування є складним процесом, так як дуже мало робіт про порівняльну ефективність цих засобів, а також тому, що у даного хворого може виявитися ефективним препарат, який при порівняльних дослідженнях недостатньо добре зарекомендував себе. Для орієнтування можна скористатися порівняльними даними N.H. Raskin, О. Appenzeller (1980) (табл. 5.3).

препарат	доза Відео: Що таке мігрень? Що її провокує і чи є способи профілактики мігрені?	число спостережень	Повне припинення нападів,%	Поліпшення більш ніж на 50%,%
метісергід	2-8 мг / сут	325	22	35
Ципрогептадин	12-32 мг / сут	100	15	31
Ерготамін + фенобарбітал + беладона	1-4 таблетки	174	10	24
амітриптилін	25-100 мг / сут	110	57	15
пропранолол	40-320 мг / сут	40	3	31
папаверин	300-910 мг / сут Відео: профілактика мігрені, ознаки мігрені	19	32	26
фенелзин Відео: Препарат Мігрофіт- лікування мігрені Андрій Дуйко Тибетська формула	15-75 мг / сут	25	28	52
плацебо		50	2	18

При оцінці цих даних звертає на себе увагу низька ефективність пропранололу і занадто висока ефективність амітриптиліну, що не збігається з даними інших дослідників. Крім того, в них відсутні відомості про пізотифеном, який, на думку більшості авторів, є одним з найбільш ефективних засобів.

Передбачити ефективність будь-якого препарату для межприступного лікування мігрені неможливо. Так, під нашим наглядом був хворий 28 років з простою мігренню, який за порадою досвідченого невролога «перепробував» всі засоби межприступного лікування мігрені, крім Р-блокаторів. Ніякого ефекту не було. Був призначений надолол [коргард, по 1 таблетці 80 мг 1 раз в день]. Через 3 тижні. напади припинилися, не повторювалися протягом 3-місячного курсу коргард і протягом року після його відміни (подальша доля невідома).

Вибір засобів для межприступного лікування повинен визначатися фармакотерапевтической логікою. Так, особам молодого віку, що страждають тільки мігренню, призначають сандомігран або діваскан- при ортостатичних епізодах і гіпотензії - дігідроерготамін- при супутній артеріальній гіпертензії - клонідин або дігідроерготоксін, антагоністи кальція- при депресивному синдромі - антідепрессанти- при менструальної мігрені - нестероїдні протизапальні засоби або бромокриптин (особливо при підвищенні вмісту пролактину) - при пароксизмальних зміни ЕЕГ - антиконвульсанти.

З огляду на труднощі межприступного профілактичного лікування в деяких випадках можна спробувати поєднання різних засобів. Більш ефективні комбінації в-блокаторів і антидепресантів, антагоністів кальцію і антидепресантів, менш «популярні» інші поєднання.

При поєднанні засобів слід уникати фармакологічно несприятливі комбінації, наприклад:
1) флуоксетин (прозак, профлузак) з інгібіторами МАО через важке серотонінового синдрому з можливим летальним результатом;
2) флуоксетин з липофильними в-блокаторами через ризик значного падіння артеріального тиску і блокади серця;
3) високі дози в-блокаторів (або антагоністів кальцію) з інгібіторами МАО через ризик падіння артеріального тиску;
4) ізометептен (мідран) з інгібіторами МАО через можливе підвищення артеріального тиску;
5) інгібітори МАО з карбамазепіном (фінлепсин, тегретол) через можливе підвищення артеріального тиску;
6) якщо застосовувалися інгібітори МАО, інші антидепресанти призначають не раніше 3-4 тижнів. [Saper J.R., 1999].

При вирішенні питань лікарсько-трудової експертизи в роботі практичного лікаря нерідко виникають труднощі.

Мабуть, в день нападу хворий повинен отримати листок тимчасової непрацездатності, а її тривалість встановлюється в кожному випадку на підставі особливостей прояву і перебігу хвороби.

Мігренозний статус слід лікувати в неврологічному стаціонарі. Тривалість непрацездатності таких хворих становить 15-45 днів. Якщо є професійний частий контакт з факторами, що провокують напад, то хворі потребують працевлаштування.

Шток В.Н.