Напади головного болю ускладнена мігрень. Профілактика мігрені

Для профілактики мігрені

Для профілактики мігрені рекомендують ще одне синтетичне похідне ріжків - а-блокатор ницерголин (сермион) [Sicuteri Е, 1972].

Вважають, що протимігренозними ефект похідних ріжків обумовлений впливом не тільки на серотонін, а й на дофамінергічні системи.

Так, застосування лізурид, похідного ріжків (ерголінового агоніста ТАК-рецепторів) з високою дофаминергической активністю, в дозі 0,075 мг / сут не поступається за ефективністю межпріступние лікуванню метісергід [6 мг / добу] [Horowski R., 1982- Gallo M.F. et al., 1984].

Для межприступного лікування застосовують НСПВС і антагоністи кальцію, оскільки і ті, і інші різними шляхами гальмують агрегацію тромбоцитів. Так, хороші результати отримані при лікуванні циннаризину [225 мг / сут] і флунаризином [9 мг / добу] курсами по 12 тижнів. [Nattero G. et al., 1976- Drillisch С, Girke 1980]. На думку М.Я. Цирлін (1977), доза цих препаратів підбирається з урахуванням звичного артеріального тиску. У хворих зі схильністю до артеріальної гіпотонії доза циннаризина не повинна перевищувати 12,5 мг 3 рази на день.

Ефективним для межприступного лікування виявився і верапаміл [160 мг / сут]. Лікування протягом 6 тижнів. знизило частоту і інтенсивність нападів в 5 разів [Markley H.G. et al., 1984].

Н. Havanka-Kanniainen з співр. (1982) спостерігали значне зменшення частоти нападів при 8-тижневому прийомі антагоніста кальцію німодипіну [120 мг / сут]. Ці автори пов`язують фармакотерапевтический ефект препарату з його здатністю блокувати артеріальний спазм. Мабуть, не менш важливе значення має і гальмування антагоністами кальцію агрегації тромбоцитів.

Судинний спазм при мігрені якщо і буває, то проходить протягом декількох хвилин, а больова фаза збігається з паретичною дилатацией і посиленою пульсацією. Ефективність засобів, що традиційно вважаються спазмолітиками, пов`язана з іншими властивостями цих препаратів: антиагрегаційні дією, поліпшенням реологічних властивостей крові. Можна вважати, що позитивні результати при лікуванні папаверином і нікотиновою кислотою [Федорова М.Л., 1974] теж пов`язані з їх антиагрегаційні дією.

В останні роки з`явилися окремі повідомлення про ефективність антагоністів hi ll-рецепторів в межпріступном лікуванні мігрені. Так, кандесартан (Атаканд) приводив до зменшення числа нападів і їх тривалості, тобто до зменшення днів непрацездатності.

У генезі менструальної мігрені ендокринні зрушення відіграють головну роль. Оскільки при цьому настає дисбаланс простагландинів і кінінів, лікування слід починати з нестероїдних протизапальних засобів, які призначають протягом 3-6 днів перед передбачуваним початком менструації. При неефективності одного препарату слід переходити на інший.

Тільки якщо препарати цієї групи не допомагають, можна вдатися до гормонотерапії гестагенними препаратами. Призначають прогестерон по 1 мл 2,5% масляного розчину внутрішньом`язово через день за 10-14 днів до менструації або препарат пролонгованої дії оксипрогестерона капронат (гормофорт, примолют-депо) по 1 мл 6,5% [12,5%, 25%] масляного розчину внутрішньом`язово один раз за 10 днів до менструації. У деяких випадках буває досить прийому всередину прегніна по 0,01 г 2 рази на день протягом 6-7 днів перед менструацією. У резистентних випадках призначають тестостерону пропіонат по 0,05 г 2 рази на день.

J.M. Hockaday з співр. (1976) повідомили про добрі результати застосуваннях агоніста ТАК-рецепторів бромокриптину (парлодел) в дозі 2,5-5 мг / сут при менструальної мігрені. Прийом препарату в передменструальні дні попереджав або значно полегшував напад. У жінок зникали і інші симптоми нападу: затримка рідини, збільшення маси тіла, набухання молочних залоз (бромокриптин знижує рівень пролактину). У хворих зі схильністю до гіпотензії з великою обережністю слід застосовувати бромокриптин, а пацієнтам з синкопальними мігренню він протипоказаний [Sicuteri F. et al., 1982].

У хворих, резистентних до засобів межприступного лікування мігрені, необхідно записати ЕЕГ. У разі виявлення під час гіпервентиляції епілептиформні активності для межприступного лікування призначають антиконвульсанти: фінлепсин по 0,2 г 2 рази на день або фенобарбітал по 0,05 г 2 рази на день.

Вибір препарату для межприступного лікування є складним процесом, так як дуже мало робіт про порівняльну ефективність цих засобів, а також тому, що у даного хворого може виявитися ефективним препарат, який при порівняльних дослідженнях недостатньо добре зарекомендував себе. Для орієнтування можна скористатися порівняльними даними N.H. Raskin, О. Appenzeller (1980) (табл. 5.3).

Таблиця 5.3. Порівняльна ефективність засобів для межприступного лікування мігрені [Raskin N.H., Appenzeller 0., 1980]

препарат

доза

Відео: Що таке мігрень? Що її провокує і чи є способи профілактики мігрені?

число спостережень

Повне припинення нападів,%

Поліпшення більш ніж на 50%,%

метісергід

2-8 мг / сут

325

22

35

Ципрогептадин

12-32 мг / сут

100

15

31

Ерготамін + фенобарбітал + беладона

1-4 таблетки

174

10

24

амітриптилін

25-100 мг / сут

110

57

15

пропранолол

40-320 мг / сут

40

3

31

папаверин

300-910 мг / сут

Відео: профілактика мігрені, ознаки мігрені

19

32

26

фенелзин

Відео: Препарат Мігрофіт- лікування мігрені Андрій Дуйко Тибетська формула

15-75 мг / сут

25

28

52

плацебо


50

2

18


При оцінці цих даних звертає на себе увагу низька ефективність пропранололу і занадто висока ефективність амітриптиліну, що не збігається з даними інших дослідників. Крім того, в них відсутні відомості про пізотифеном, який, на думку більшості авторів, є одним з найбільш ефективних засобів.

Передбачити ефективність будь-якого препарату для межприступного лікування мігрені неможливо. Так, під нашим наглядом був хворий 28 років з простою мігренню, який за порадою досвідченого невролога «перепробував» всі засоби межприступного лікування мігрені, крім Р-блокаторів. Ніякого ефекту не було. Був призначений надолол [коргард, по 1 таблетці 80 мг 1 раз в день]. Через 3 тижні. напади припинилися, не повторювалися протягом 3-місячного курсу коргард і протягом року після його відміни (подальша доля невідома).

Вибір засобів для межприступного лікування повинен визначатися фармакотерапевтической логікою. Так, особам молодого віку, що страждають тільки мігренню, призначають сандомігран або діваскан- при ортостатичних епізодах і гіпотензії - дігідроерготамін- при супутній артеріальній гіпертензії - клонідин або дігідроерготоксін, антагоністи кальція- при депресивному синдромі - антідепрессанти- при менструальної мігрені - нестероїдні протизапальні засоби або бромокриптин (особливо при підвищенні вмісту пролактину) - при пароксизмальних зміни ЕЕГ - антиконвульсанти.

З огляду на труднощі межприступного профілактичного лікування в деяких випадках можна спробувати поєднання різних засобів. Більш ефективні комбінації в-блокаторів і антидепресантів, антагоністів кальцію і антидепресантів, менш «популярні» інші поєднання.

При поєднанні засобів слід уникати фармакологічно несприятливі комбінації, наприклад:
1) флуоксетин (прозак, профлузак) з інгібіторами МАО через важке серотонінового синдрому з можливим летальним результатом;
2) флуоксетин з липофильними в-блокаторами через ризик значного падіння артеріального тиску і блокади серця;
3) високі дози в-блокаторів (або антагоністів кальцію) з інгібіторами МАО через ризик падіння артеріального тиску;
4) ізометептен (мідран) з інгібіторами МАО через можливе підвищення артеріального тиску;
5) інгібітори МАО з карбамазепіном (фінлепсин, тегретол) через можливе підвищення артеріального тиску;
6) якщо застосовувалися інгібітори МАО, інші антидепресанти призначають не раніше 3-4 тижнів. [Saper J.R., 1999].

При вирішенні питань лікарсько-трудової експертизи в роботі практичного лікаря нерідко виникають труднощі.

Мабуть, в день нападу хворий повинен отримати листок тимчасової непрацездатності, а її тривалість встановлюється в кожному випадку на підставі особливостей прояву і перебігу хвороби.

Мігренозний статус слід лікувати в неврологічному стаціонарі. Тривалість непрацездатності таких хворих становить 15-45 днів. Якщо є професійний частий контакт з факторами, що провокують напад, то хворі потребують працевлаштування.

Шток В.Н.
Поділитися в соц мережах:

Cхоже