Електроміографічний контроль при електростимуляції

Відео: ЕМГ-стимуляційний контроль при ін`єкції ботулотоксином

Електроміограма (ЕМГ) є істотним об`єктивним показником стану нервово - м`язової системи хворого.

У сучасних дослідженнях сумарна ЕМГ оцінюється за частотою, амплітудою, тривалості і формі коливання потенціалів.

Загальна структура ЕМГ має провідне значення, так як саме структура ЕМГ покладена в основу класифікації електроміограму.

Як показали наші ранні дослідження, структура електроміограми при центральних і периферичних ураженнях нервово-м`язової системи різко відрізняється від такої у здорових людей. Особливо наочними є результати, отримані при дослідженні хворих з центральними ураженнями нервової системи, що супроводжуються руховими і трофічними розладами.

При відведенні ЕМГ поверхневими електродами легше виявляються загальні зміни, ніж при відведенні голчастими електродами. У хворих цієї групи спостерігається різке зниження електричної активності м`язів. Часто в стані спокою від м`язів не вдається відвести електричної активності. При спробі до довільних рухів спостерігається лише слабка активність.

Відсутність електроактивних нервово-м`язових структур до лікування, динаміка при електростимуляції характеризують ступінь їх порушення, різні етапи відновлення або компенсації в ході електротерапії. при "біоелектричними мовчанні" навіть при спробі провести рух після сеансу електростимуляції позначені виникненням коливань біопотенціалів.

Якщо електроактивних до стимуляції мала незначну амплітуду і частоту, то після електричного впливу ці параметри збільшувалися. Електроміографія в наших дослідженнях дозволяла вловити ті незначні перші зміни в м`язах, які іншими методами виявити не вдається.

Відновлення біоелектричної активності м`язів, а разом з нею і рухової функції хворих з ураженнями спинного мозку під впливом електростимуляції в більшості випадків протікало однотипно. При цьому електроактивних збільшувалася і наростала від сеансу до сеансу, в значній мірі наближаючись за параметрами до ЕМГ нормальних м`язів. Як ілюстрацію наводимо ЕМГ в динаміці відновлення хворого І., після видалення пухлини на рівні L4-S1 хребців (рис.7.1). Подібні зрушення відзначалися і у інших хворих цієї групи.


Основна відмінність полягала в тому, що були потрібні різні інтервали часу, необхідні для відновлення як біоелектричної активності, так і рухової функції.

Важливо вказати на ще одну особливість впливу електростимуляції, а саме на гнітюче її вплив на клонус.

Характер відновлення може бути різним. Якщо біоелектрична активність в спокої відсутня або дуже незначна під час спроби до довільних рухів, то нерідко відразу ж після електростимуляції вона зростає. В подальшому активність продовжує зростати за рахунок збільшення амплітуди і частки коливань. Іноді хід відновлення електроміст-грами носить такий характер, який показаний на рис. (Рис.7.2, б).


Відразу ж після стимуляції частота коливань падає, але зростає амплітуда окремих розрядів При цьому характер коливань біопотенціалів деякий час зберігається (В), а потім змінюється - їх частота підвищується знову (Г).

Таким чином, в залежності від вихідного стану стимуляція може викликати уражень частоти і збільшення амплітуди або може спостерігатися зворотна залежність.

Цікаво зауважити, що реституція біоелектричної активності не обмежилася лише моментом стимуляції, а тривала і після її припинення. Так, наприклад, на рис.7.3 представлені електроміограми, записані безпосередньо після електростимуляції (Б) і через 24 години (В).


При електростимуляції м`язів у хворих з ураженням корінців і периферичних нервів також було виявлено збільшення біоелектричної активності м`язів, яка наростала в процесі впливу. Найбільш загальний хід відновлення електроактивних цих хворих представлений електроміораммамі, записаними у хворого з посттравматичним невритом лівого серединного і ліктьового нервів (рис.7.4).


Аналізуючи малюнок, можна зробити висновок, що рівень електроактивних, через 11 діб після початку стимуляції був значно вище. Поліпшувалася трофіка ураженої передпліччя і кисті, з`явилися активні рухи в суглобах. При динамометр м`язова сила кисті до лікування дорівнювала нулю, після ЗО сеансів електростимуляції - 10 кг.

Зміни біоелектричної активності нервово-м`язового апарату після електростимуляції, зокрема, збільшення амплітуди біопотенціалів, пояснюється поліпшенням функціонального стану сегментарного апарату.

Це може бути пов`язано з функціонольним включенням нових рухових одиниць (до цього перебували в непрацюючому стані), підвищенням коефіцієнта синхронізації розрядів рухових одиниць і іншими механізмами, які доповнюють один одного.

Однак було відмічено, що при збільшенні тривалості сеансів електростимуляції до 30 і більше хвилин, при наявності різко ослабленою функції уражених м`язів спостерігається не наростання, а пригнічення біоелектричної активності.

Примітно, що при цьому ще під час впливу в області стимульованих м`язів знижувалася шкірна температура. Сила м`язів падала нижче вихідної.

В цілому ж з представлених даних видно, що відновлення електричних характеристик ураженого нервово - м`язового апарату, що наступає під впливом електростимуляції, добре корелює з його функціональної реабілітацією.

В. Ю. Давиденко