Лікування головного болю при гіпертонічній хворобі. Швидкодіючі засоби

Відео: Внутрішньочерепний тиск: лікування народними засобами

швидкодіючі засоби

До числа швидкодіючих засобів відносяться гангліоблокатори (арфонад, пентамін, бензогексоній) і нітропрусид натрію.

При їх введенні АТ знижується вже на 5-15-й хв, але цей ефект нетривалий [Лебедєва Н.В. і ін., 1965 Еріна Є.В., 1979- Масленников І.В., Сорокоумов В.А., 1981].

Арфонад у вигляді 0,1% розчину [500 мг препарату на 500 мл 5% розчину глюкози] вводять внутрішньовенно крапельно зі швидкістю 20-30 крапель в хвилину під безперервним контролем АТ на іншій руці.

Після зниження АТ на 20-30 мм рт. ст. вливання припиняють і відновлюють через 3-5 хв, регулюючи кількість крапель в хвилину так, щоб АТ знижувався поступово. У міру наближення АТ до звичного рівня швидкість введення зменшують. Пентамін [0,5-3 мл 5% розчину] і бензогексоний [1 мл 2,5% розчину] вводять внутрішньом`язово або підшкірно. Нитропруссид натрію вводять внутрішньовенно крапельно по 50 мг препарату на 500 мл 5% розчину глюкози з розрахунку 0,5-1,5 мкг / (кг хмін).

Зручні для прийому капсули антагоніста кальцію ніфедипіну [адалат, 10 мг], після розкусуванні капсули рідкий вміст всмоктується слизовою оболонкою, і протягом 20-30 хв АД значно знижується. Пігулка Адалата SL містить 10 мг ніфедипіну швидкої дії і 10 мг ніфедипіну пролонгованої. Ніфедипін в таблетках (коринфар) не робить такого вираженого гіпотензивної дії.

З гіпотензивних засобів, дія яких настає протягом півгодини, можна назвати клофелін, рауседил, ос-блокатори (дігідроерготоксін, тропафен, пирроксан, ніцерголін). Клофелін вводять підшкірно і внутрішньом`язово по 0,5-1 мл 0,01% розчину або внутрішньовенно крапельно 0,5-1,5 мл 0,01% розчину на 10 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Рауседіл вводять по 1 мл 0,1% або 0,25% розчину внутрішньом`язово.

Для внутрішньовенного введення цей препарат розводять в 10 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. АТ чітко знижується при гіпертонічного кризу після введення а-блокаторів: по 1-3 мл 1% розчину пирроксана підшкірно або внутрішньом`язово, по 1-3 мл [0,3 мг речовини в 1 мл] дігідроерготоксіна (редергін) внутрішньом`язово або 1-2 мл внутрішньовенно, по 1 мл 1% або 2% розчину тропафена внутрішньом`язово, ніцерголіну (сермион) після розведення 4 мг сухої речовини в воді для ін`єкцій внутрішньом`язово або внутрішньовенно.

Якщо криз супроводжується ознаками активації симпатоадреналової системи, доцільно поєднувати а- і в-блокатори [1 мл 0,1% розчину індерал внутрішньовенно]. Додавання міотропних препаратів і діуретиків підвищує ефективність лікування гіпертонічної кризи [Еріна Є.В., 1973,1979].

седативні засоби

На особливу увагу заслуговує застосування седативних засобів [1 мл 0,5% розчину седуксену та ін.], Особливо коли криз викликаний психоемоційним афекту у хворого з тривожно-недовірливим психічним складом [Кальменева І.М., 1979]. З цієї ж точки зору необхідно підтримувати оптимальну психотерапевтичну обстановку, в якій проводять лікування кризу. Таким чином, лікування кризу повинно відповідати всім вимогам інтенсивної терапії.

При інтенсивної терапії кризу кожний наступний препарат вводять за відсутності ефекту попереднього, наприклад: ніфедипін 5 мг - ніфедипін 10 мг - клонідин 0,15 мг + дигідралазин 12,5 мг - нітропрусид натрію 0,02-0,1 мг в 1 хв. Щоб судити про ефективність антигіпертензивного засобу, слід враховувати, що при сублінгвальному прийомі 10-20 мг ніфедипіну дію настає на 15-30-й хвилині і триває 3-6 ч-при внутрішньовенному введенні 0,075-0,3 мг клонідину ефект спостерігається на 5 10-й хв і триває 6-8 ч-при внутрішньовенному введенні 6,25-25 мг дигидралазина - на 5-10-й хв і триває 4-8 ч-при внутрішньовенному введенні 75-300 мг діазоксиду - на 1-5- й хв і триває 1-12 год-при краплинному вливанні нітропрусиду натрію [0,02-1 мг в 1 хв] - з початку вливання і триває протягом інфузії.

Якщо криз викликаний психоемоційним афекту або виник у хворого з тривожно-недовірливим характером, а також в тих випадках, коли криз супроводжується психомоторнимзбудженням, доцільно поряд з прийомом антигіпертензивних засобів ввести 1-2 мл 0,5% розчину седуксену внутрішньовенно.

При важкому кризі, що протікає за типом гострої гіпертонічної енцефалопатії, рекомендують почати лікування з внутрішньовенної ін`єкції 40 мг фуросеміду (поєднуючи його з панангином, аспаркамом або оротатом калію) і через 30-60 хв вводити одноразово або 75-150 мг діазоксиду внутрішньовенно, або 6 12,5 мг дигидралазина внутрішньом`язово.

Дигідралазин близький за структурою і дією до гідралазином (Апрессин) і в кількості 10 мг входить до складу різних лікарських форм, наприклад адельфана. Арфонад застосовують тільки в умовах стаціонару при важких формах кризу, наприклад при гострій гіпертонічній енцефалопатії, у вигляді 0,1% розчину [500 мг препарату на 500 мл 5% розчину глюкози]. Швидкість крапельного введення регулюється так, щоб АТ знижувався поступово. Тривалість гіпотензивного ефекту невелика: через 15-30 хв після припинення вливання АТ може підвищитися до вихідного рівня. Щоб цього не сталося, слід ввести внутрішньом`язово інше гіпотензивний засіб.

Подальша інтенсивна терапія «розписується» по годинах. Вазоактивні препарати вибирають в залежності від типу церебральної ангіодистонії. При гіпертонусі артерій призначають засоби з переважанням спазмолітичну дію, при явищах дистонії і гіпотонії церебральних артерій і вен віддається перевага КАВІНТОН, який вводять у вигляді 0,5% розчину внутрішньовенно по 2-4 мл [на 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду] 2 рази в день.

Якщо не передбачається введення інших препаратів, можна призначати крапельне введення в вену [30 крапель за 1 хв] 40 мг або 80 мг Кавінтону [відповідно 4 або 8 ампул] на 250-500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

Ефективні в цих випадках еуфілін [10 мл 2,4% розчину на 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно] і трентал [5 мл або 10 мл, що містять відповідно 100 і 200 мг препарату на 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду]. Ін`єкції еуфіліну або трентала повторюють 2 рази на добу. При стабільному покращенні стану хворого вазоактивні препарати призначають всередину.

Нерідко після успішної корекції значного підвищення артеріального тиску, головний біль залишається. Це можна пояснити тим, що патофізіологічні процеси, які супроводжують криз - плазматичне просочування артеріальної стінки, периваскулярний набряк, збільшення кровонаповнення внутрішньочерепної венозної системи, можливий набряк оболонок або мозку, вихід із кров`яного русла альгогенних субстанцій, які не ліквідуються відразу після нормалізації артеріального тиску. У цих випадках, продовжуючи обрану терапію антигіпертензивними засобами, слід доповнити її вазотонізірующімі засобами (пентоксифілін, еуфілін), дегідратірующая препаратами і НСПВС.

Поряд з гіпертонічною хворобою (есенціальна гіпертонія) виділяють 5 груп вторинних гіпертензій: кардіоваскулярну (гемодинамическую), ренальную, ендокринну, вторинну нейрогенную і екзогенно обумовлену. Ці форми артеріальної гіпертензій складають близько 20% всіх випадків патологічно підвищеного артеріального тиску. У виникненні головного болю при вторинних гипертензиях провідну роль відіграють різні форми регионарной ангіодистонії [Гогин Е.Е. і ін., 1982].

Лікування головного болю слід тими ж принципами: 1) підтримання оптимального АТ- 2) вибір індивідуально ефективних засобів корекції декомпенсації і кризу.

Шток В.Н.