Основи організації невідкладної допомоги дітям в амбулаторних умовах
Відео: Лекція: організація медичної допомоги в умовах нестабільності суспільства
Невідкладна допомога дітям відноситься до однієї з найбільш складних клінічних завдань, що виникають перед педіатром. Ефективність цього виду лікувальних заходів залежить від психологічної готовності лікаря до подібних ситуацій, здатності організувати адекватний лікувальний процес в найрізноманітніших умовах, вміння виявляти провідні життєво загрозливі синдроми і наявності у лікаря твердих знань алгоритмів посіндромную терапії.Кожна країна створює свої організаційні структури, які надають населенню швидку і невідкладну допомогу. У США, наприклад, її надають переважно парамедики, тобто люди, які не мають спеціальної медичної освіти. Вони забезпечують першу медичну і долікарську допомогу потерпілим або гостро хворим на етапі транспортування до клініки. У нашій країні традиції складалися по-іншому, і в даний час на селі швидку медичну допомогу надають фельдшери, а в великих містах - лікарі, які спеціалізуються на цій роботі.
Крім організаційних структур, що створюються для надання швидкої медичної допомоги на догоспітальному етапі, в поняття невідкладної допомоги входять ще й індивідуальні вимоги до всіх медикам, зобов`язаним надавати невідкладні заходи будь-якій людині в будь-яких умовах з метою запобігання смерті або можливого розвитку критичного стану.
Мінімальний рівень підготовки лікаря, медичної сестри полягає в умінні і моральної готовності провести серцево-легеневу реанімацію дітям, які перебувають в стані клінічної смерті. Знання ж клінічних основ діагностики, прогнозу та терапії тих синдромів і нещасних випадків, які найбільш часто зустрічаються у дітей, дозволяє успішно запобігати несприятливий перебіг захворювань, подавати своєчасну та ефективну допомогу.
Основи організації невідкладної допомоги дітям
Швидка, екстрена та невідкладна допомога дітям є синонімами і мають на увазі надання медичної допомоги (первинної, долікарської, лікарської, кваліфікованої та спеціалізованої) дітям, які перебувають в критичному стані.У нашій країні для надання невідкладної допомоги дітям існують кілька організаційних структур. У більшості населених пунктів для цієї мети створена служба швидкої допомоги, яка допомагає хворим і постраждалим поза лікувальних установ.
У ряді великих міст (наприклад, в Санкт-Петербурзі) при дитячих поліклініках є чергові бригади невідкладної допомоги, які здійснюють цілодобову допомогу на дому дітям свого району. Чергують в цих бригадах лікарі, що працюють в даному лікувально-профілактичному закладі. Крім того, цілком очевидно, що невідкладну допомогу дітям повинен вміти надавати будь-педіатр.
Нагадаємо, що критичний стан являє собою гостро розвинуте патологічний стан, що припускає необхідність проведення невідкладних лікувальних заходів.
Основна мета надання екстреної (невідкладної) медичної допомоги на догоспітальному етапе- це «надання мінімально достатнього обсягу медичної допомоги», що дозволяє без шкоди для здоров`я пацієнта перевести (доставити) його на наступний етап терапії.
Алгоритм надання невідкладної медичної допомоги (НМП) принципово однаковий для більшості ситуацій. Для її здійснення необхідно:
зібрати цілеспрямований анамнез;
швидко оглянути хворого, постраждалого;
встановити синдромний діагноз;
призначити і виконати терапію в обсязі, що залежить від етапу евакуації;
забезпечити транспортування пацієнта при необхідності в ній до місця подальшого лікування.
Відмінною особливістю НМП є гострий дефіцит часу для виявлення симптоматики і прийняття рішень, а також значне психологічний тиск, який чиниться на лікаря в процесі надання НМП оточуючими людьми.
З огляду на це, слід пам`ятати, що, надаючи НМП, лікар повинен:
взяти себе в руки, не піддаватися паніці, страху;
гранично зосередитися на конкретній справі НМП;
керувати ситуацією в межах надання НМП;
не залишати пацієнта до моменту передачі його в інші, більш надійні, руки (наприклад, бригаді швидкої медичної допомоги, більш досвідченим лікарям і т. Д.);
боротися за життя пацієнта всіма доступними на даний момент засобами.
При необхідності переведення дитини в стаціонар корисно визначити ступінь ризику його транспортування і обсяг наданої в шляхи допомоги. Можна використовувати критерії (табл. 48), розроблені в центрі швидкої медичної допомоги в м Санкт-Петербурзі (Е.К. Цибулькін і ін., 1987).
ступінь ризику | Контингент хворих і постраждалих | Терапія хворих до транспортування | Терапія хворих в дорозі | Місце госпіталізації Відео: Надання першої медичної допомоги |
1 | Повна компенсація життєво важливих органів і систем | Не вимагається | Не потрібна | загальні відділення лікарень |
2 | Гіпертермія, короткочасні судоми, ОДН 1 ст., Стеноз гортані 1 ст., Опіки, травми, інфекції без шоку | Парентеральне (п / к, в / м) введення ліків | те ж | те ж |
3 | «Бліда» гіпертермія, стеноз гортані 2 ст., ОДН 2 ст., Судоми, астм, статус 1 ст. Є ефект від терапії | Те ж, промивання шлунка | те ж | Те ж з постом або палатою інтенсивної терапії |
4 Відео: Надання першої помощі.Юрідіческіе аспекти | Ті ж синдроми, але без ефекту від терапії на 1 етапі | В / в введення ліків | 02-терапія, в / в введення засобів | те ж |
5 | Кома, ОДН 3 ст., Шок 2-3 ст., Стеноз 3 ст., Астматичний статус | Постійний доступ до вені, можлива ШВЛ | 02-терапія, санація, інфузійна терапія | профільне ОРИТ |
6 | Термінальний стан, клінічна смерть | Серцево-легенева реанімація | Серцево-легенева реанімація | найближчим ОРИТ |
При вирішенні необхідність направлення хворих (постраждалих) в стаціонар важливо орієнтуватися на показання до госпіталізації дітей в реанімаційне відділення:
- Життєво важливі функції компенсовані, але поганий прогноз;
- Відсутній ефект від невідкладної терапії на 1-му етапі;
- Перенесене або зберігається термінальний стан.
У разі необхідності всім хворим потрібно на місці проводити серцево-легеневу реанімацію і продовжувати її в шляху, якщо не вдається домогтися результату. Серцево-легенева реанімація проводиться за всіма сучасними правилами: непрямий масаж серця, штучна вентиляція легенів, інотропна підтримка серцевої діяльності медикаментами, симптоматична терапія.
В.П. Молочний, М.Ф. Рзянкина, Н.Г. жила