Антибіотики в стоматології

Відео: Методи лікування пародонтозу

Мета раціональної антибактеріальної хіміотерапії - вибір найбільш активного при даній патології ЛЗ і його дози, що дозволяє створити в тканинах необхідну для пригнічення росту патогенної мікрофлори концентрацію протягом усього проведеного курсу лікування. Спосіб введення антимікробної ЛЗ і тривалість терапії залежать від локалізації та тяжкості перебігу хвороби, рання відміна ліків може призвести до рецидиву захворювання.

При наполегливих хронічних інфекційно-запальних процесах порожнини рота і щелепно-лицевої ділянки існує можливість протягом 18-24 год визначити чутливість мікрофлори гнійного вогнища до антибактеріальних ЛЗ за допомогою «касетного» микрометода. До отримання результатів дослідження зазвичай призначають антибіотики широкого спектру дії, нерідко в поєднанні з синтетичними хіміотерапевтичними засобами, протеолітичнимиферментами, вітамінами, імуномодуляторами, адаптогенами, які знижують побічна дія антибіотиків і зменшують розвиток стійких форм мікроорганізмів.

Для етіотропної терапії гнійно-запальних процесів щелепно-лицевої ділянки найбільш широко використовуються антибіотики.

застосування

У стоматологічній практиці антибіотики застосовують:

• при лікуванні гострих і загострень хронічних гнійно-запальних процесів щелепно-лицевої ділянки: периостита, остеомієліту, перікороніта, дентоальвеолярного абсцесу, флегмони, одонтогенного сепсису, гаймориту, важких інфекційних захворювань порожнини рота;
• для профілактики інфекційних ускладнень. ЛЗ призначають перед травматичними стоматологічними втручаннями пацієнтам групи ризику, які мають в анамнезі ендокардит, захворювання серцевих клапанів, цукровий діабет, гломерулонефрит, які отримують протівобластомние кошти, імунодепресанти тощо

Відео: Після візиту в стоматологію Красноярка опинилася в реанімації з гнійним запаленням щелепи

При виборі засобу враховують, що в розвитку каріозного процесу значна роль відводиться кислотообразующим бактеріям (стрептококи, лактобактерії, актиноміцети).

При істинно одонтогенних інфекції поряд з факультативними бактеріями, перш за все стрептококом (S. mutans, S. milleri), виділяється анаеробна флора (Peptostreptococcus spp., Actinomyces spp.), Що обумовлює включення в терапію ЛЗ, активно діючих на грамположительную флору (пеніциліни , макроліди), іноді в поєднанні з активним відносно анаеробів синтетичним хіміотерапевтичних засобом метронідазолом.

У той же час при захворюваннях пародонту переважають грамнегативні анаероби (бактероїди, фузобактерии), спірохети. При пародонтальной інфекції найбільш часто виділяють грамнегативні анаероби (P. gingivalis, P. intermedia, E. corrodens, A. actinomycetemcomitans, Copnocytophaga spp.), І ЛЗ вибору при даній патології є хіміотерапевтичні засоби, активні при анаеробної інфекції, такі як доксициклін, амоксиклав , цефалоспорини, макроліди в поєднанні з метронідазолом, лінкозаміди, фузидин.

Для забезпечення безпеки антибіотикотерапії слід враховувати соматичне стан пацієнта і побічні ефекти, викликані обраним ЛЗ. При системному введенні антибіотиків можливий розвиток ускладнень, зумовлених алергічними і токсичними реакціями, пригніченням імунної системи, розвитком дисбактеріозу і суперінфекції, в т.ч. грибкових захворювань, придбанням бактеріями резистентності до антимікробних ЛЗ, хронізації інфекції.

Численні дослідження показали, що інфекції щелепно-лицевої ділянки зазвичай викликаються змішаною мікрофлорою, що включає 3-5 і більше мікроорганізмів, які постійно присутні в порожнині рота. При проведенні комбінованої хіміотерапії слід враховувати сумісність обраних засобів. Так, пеніциліни і цефалоспорини, що діють на синтез білка оболонки, найбільш ефективні в період зростання і розмноження мікробної клітини, в зв`язку з чим їх нераціонально поєднувати з бактеріостатично діючими антибактеріальними ЛЗ (макролідами, тетрациклінами, лінкоміцином, сульфаніламідами та ін.). Оскільки при проведенні комбінованої хіміотерапії кожне ЛЗ використовується в повній терапевтичній дозі, не рекомендується поєднувати ЛС, що мають однакові побічні ефекти.

Труднощі антибіотикотерапії гнійно-запальних процесів щелепно-лицевої ділянки нерідко обумовлена наявністю в осередку інфекції аеробних і анаеробних збудників різних груп, значно різняться за своєю чутливості до хіміотерапевтичних засобів. Використання в таких випадках ЛЗ, що діють тільки на аеробне флору, може привести до селективного прогресивному зростанню анаеробної флори в осередку гнійної інфекції.

ефективність

Найбільш ефективні відносно анаеробної флори антибіотики групи лінкозамідов (лінкоміцин, кліндаміцин), макролідів (еритроміцин, азитроміцин, рокситроміцин), тетрацикліни (доксициклін), феніколи (левоміцетин), граміцидин С. Бета-лактами (пеніциліни, цефалоспорини) діють переважно відносно грампозитивної анаеробної флори (пептококки, пептострептококки, актиноміцети) і недостатньо ефективні відносно пародонтопатогенних мікрофлори грамнегативною групи (P. melaninogenica, F. nucleatum).

За останні роки також відзначається все більшу участь у розвитку гнійно-запальних процесів порожнини рота і щелепно-лицевої ділянки мікроорганізмів з природною або набутою стійкістю до антибактеріальних засобів.

Більшість збудників гнійно-запальних процесів малочутливі до антибіотиків першого покоління (пеніцилін, стрептоміцин, тетрациклін), що призвело до більш широкого використання в стоматології та цефалоспоринів 3-4-го поколінь, антибіотиків групи лінкозамідами і макролідів. Аміноглікозиди (канаміцин, гентаміцину сульфат, сізоміцін, тобраміцин) мають широкий спектр антибактеріальної дії, в т.ч. і на грамнегативну аеробну флору, роль якої останнім часом при флегмонах щелепно-лицьової області зростає. Однак до них малочутлива анаеробна флора, і існує природна резистентність багатьох збудників одонтогенних інфекції доаміноглікозидів, що обмежує їх застосування в стоматології.

Найбільш часто при інфекційних процесах в щелепно-лицевої ділянки призначають всередину азитроміцин, амоксицилін, амоксицилін / клавуланат, ампіокс, ампіцилін, доксициклін, лінкоміцин, кліндаміцин, оксацилін, тетрациклін, еритроміцин. Для ін`єкційного введення в стоматології застосовують лінкоміцин, кліндаміцин, оксацилін, рідше - гентаміцин. Місцево використовують гентаміцин (мазь), левоміцетин в складі левовінізоль (аерозоль) і Левомеколь (мазь), синтоміцин (лінімент), еритроміцин (мазь).

При зниженні чутливості мікрофлори до цих антибіотиків призначають сучасні засоби з групи макролідів (рокситроміцин, азитроміцин, кларитроміцин), останні покоління беталактамного антибіотиків (пеніцилінів і цефалоспоринів), а також їх поєднання з інгібіторами бета-лактамаз (амоксицилін / клавуланат, ампіцилін / сульбактам). Однак формування резистентності відзначається навіть до нових високоактивним ЛЗ, особливо при порушенні основних правил хіміотерапії.

антибактеріальна терапія

Правильний вибір ЛЗ і схеми його застосування дозволяє підвищити ефективність і безпеку антибактеріальної терапії.

Бета-лактами - антибіотики, які мають в молекулі бета-лактамні кільце, яке і визначає їх антибактеріальні властивості.

До бета-лактамів відносяться пеніциліни, цефалоспорини, карбопенеми і моно-бактами. Більшість бета-лактамних антибіотиків має широкий спектр дії, але вони погано проникають в клітини макроорганізму і не діють на внутрішньоклітинні мікроорганізми (рикетсії, хламідії, бруцели і ін.) І мікоплазму.

Бета-лактамні антибіотики відносять до бактерицидну антибіотиків. Механізм їх дії обумовлений впливом на синтез клітинної стінки, порушенням утворення поперечних зв`язків між молекулами основного компонента зовнішньої мембрани мікроорганізмів - петідоглікана, що призводить до загибелі клітини. Синтез клітинної стінки відбувається в період зростання і розмноження мікроорганізму, тому в цей період клітина найбільш чутлива до бета-лактамів.

У стоматологічній практиці з бета-лактамних антибіотиків в основному використовуються пеніциліни і цефалоспорини.

Карбапенеми (іміпенем, меропенем), що мають найбільш широкий спектр антимікробної активності, в основному застосовуються при важких госпітальних інфекціях. Придбана стійкість до них розвивається рідко.

Монобактами (азтреонам), активні щодо грамнегативних мікроорганізмів, в стоматологічній практиці не використовуються.

Г.М. Барер, Е.В. Зорян