Сфінктери шлунка і дванадцятипала кишка

Сфінктери шлунка і дванадцятипала кишка

Взагалі, сфінктерів у шлунку існує кілька. Перший знаходиться у верхній частині стравоходу, трохи нижче трахеї.

Він дозволяє нам ковтати їжу і захищає дихальне горло від потрапляння туди проходять по стравоходу елементів. Він називається верхнім. Нижній сфінктер шлунку відділяє його порожнину від стравоходу. Однак на виході зі шлунка в дванадцятипалу кишку (так звана ампула) існує ще одна формація такого ж роду. Вона теж є сфінктером - вузьким подвійним кільцем м`язової тканини, що володіє здатністю рефлекторно стискатися і розслаблятися. Однак для проведення відмінностей між ним і попередніми об`єктами він найчастіше називається воротарем шлунка.

Отже, нас зараз цікавить воротар. Тому що саме через нього їжа потрапляє зі шлунка в кишечник. Більш того, слово «гастрит» зазвичай відноситься саме до області, впритул примикає до воротаря. Як ми вже зрозуміли, за рахунок постійного «помішування» стінками шлунка і посиленого виділення кислот їжа або розпадається на складові (як білки), або максимально наближається до рідкої консистенції. Тому що будь-який сфінктер утворює досить вузький просвіт в порожнині органу. І протиснутися крізь нього зможе далеко не всяка їжа. Тому чим рідшою буде консистенція підготовленої шлунком маси, тим швидше і легше вона потрапить в кишечник. Відверто ж тверда, неперетравлені їжа не потрапить туди ні за яких обставин.

У міру наближення до воротаря частина кислот в складі цієї суміші нейтралізується. Але, звичайно, не повністю. Тому що лужне середовище в шлунку - це нітрохи не краще, ніж концентрати кислот в кишечнику. І те й інше гарантує нам виразку з вираженою кровотечею. Але ми розуміємо, що маса, яка тільки що пройшла через воротар і виявилася в кишечнику, утворена їжею, розчиненої в кислоті. Звідки ж тоді в кишечнику з`являється інше середовище?

Лужне середовище кишечника забезпечують аж ніяк не його стінки. Стінки кишечника, на відміну від стінок шлунка, нічого не синтезують. Зате вони відмінно всмоктують - така їхня основна функція. А секрецію кишкового соку повністю бере на себе підшлункова залоза. Саме вона виробляє панкреатичний сік - розчинені у воді луги і ряд елементів травного призначення. Травні ферменти підшлункової залози нейтралізують кислоту в складі харчового конгломерату і, зрозуміло, розщеплюють те, що не розщепилося в шлунку, - складні вуглеводи, залишки білків і простих вуглеводів. Тут же все готові до засвоєння речовини (виділені ще в шлунку або в кишечнику) всмоктуються стінками кишечника і надходять звідти прямо в кров.

Панкреатичний сік сам по собі не містить компонентів, що дозволяють йому розщеплювати жири. Однією ліпази для цього не вистачить, оскільки її можливостей вистачає лише для переробки рослинного жиру. Однак в порожнину кишечника відкривається один з головних проток жовчного міхура. А жовч якраз складається з жовчних кислот, здатних розщеплювати тваринний жир. Тому жир в кишечнику все ж розщеплюється. Однак не засвоюється, оскільки він не розчиняється в крові. У кишечнику виділяються лише його молекули. І тут же отримують, поряд з холестерином, білкову оболонку. Це своєрідний органічний контейнер, за допомогою якого вони можуть бути доставлені за допомогою крові в єдиний орган тіла, що займається залишковим засвоєнням тваринних жирів. Орган, про який йде мова, називається печінкою.

У протоках печінки жовч теж присутня. Її там навіть більше, ніж в кишечнику. І саме печінку розподіляє надійшли в неї молекули - або негайно перетворює їх в глюкозу, або відправляє в точно таких же контейнерах в запас, в жирові тканини тіла. Як печінку визначає, чи потрібна зараз глюкоза? Майже так само, як і мозок. У судинах головного мозку є спеціальні рецептори, які контролюють рівень цукру в крові. Головний мозок, як і вся центральна нервова система, використовує глюкозу для проведення електричних імпульсів по своїм нейронам. Тому він завжди має потреби в цукрі і, так би мовити, стежить за його рівнем за допомогою рецепторів. А коли цукор в крові небезпечно знижується, він запускає каскад реакцій, характерних для голоду.

У печінці ж існує свій власний запас глюкози в тканинах. Точно такий же є і у всіх скелетних м`язах. Він називається гликогеном - речовиною, трохи відмінним від вільної глюкози крові, але здатним перетворитися в неї, що називається, на першу вимогу. Так ось, запаси глікогену в печінці можуть або бути в наявності, або відсутні. А від ступеня їх наповненості і залежить те, куди вона «скоординує» щойно надійшли молекули жиру.


Поділитися в соц мережах:

Cхоже