Інфекційні захворювання у новонароджених
Інфекційні захворювання в періоді новонародженості.
Шляхи передачі неонатальних інфекцій:
- внутрішньоутробно (трансплацентарно);
- інтранатально під час пологів через родові шляхи (контамінальний, висхідний шлях зараження);
- після народження в неонатальному періоді з зовнішніх джерел.
Внутрішньоутробне інфікування плода відбувається від інфікованої жінки, тяжкість наслідків залежить від збудника, від терміну гестації, на якому відбулося інфікування.
Наслідки внутрішньоутробного інфікування:
- мимовільні аборти;
- внутрішньоутробна затримка росту і розвитку плода;
- передчасні пологи;
- мертвонародження;
- вроджені вади розвитку;
- неонатальні інфекції (цитомегаловірус (ЦМВ), токсоплазмоз, сифіліс та інші).
Збудниками внутрішньоутробних інфекцій можуть бути: вірус простого герпесу, ВІЛ, ЦМВ, гепатит В, стрептококи групи В, кишкові грамнегативні бактерії (в основному Escherihia coii), гонококи і хламідії та інші.
Інфікування ВІЛ, вірусом гепатиту В може бути частіше інтранатальне, але зустрічається і трансплацентарний шлях передачі інфекцій. ЦМВ зазвичай передається трансплацентарно, однак не виключений і аліментарний шлях зараження через молоко матері.
Післяпологове інфікування немовляти відбувається в результаті контакту з носієм збудника (мати, медичний працівник), наприклад при туберкульозі (може передатися і внутрішньоутробно), аліментарним шляхом при природному вигодовуванні (ВІЛ, ЦМВ).
Фактори ризику. Ризик інфікування інтранатально і в неонатальному періоді обернено пропорційний терміну гесгаціі новонародженого. У доношених новонароджених імунна система є незрілою (відзначається зниження вмісту поліморфних лейкоцитів, знижена функція моноцитів), у недоношених новонароджених імунна незрілість більш виражена. У недоношених дітей відзначається зниження утворення власних антитіл, а рівня материнських, переданих трансплацентарно, антитіл IgG недостатньо для достатнього імунної відповіді, IgM трансплацентарно не передаються. Вимагаються недоношеним дітям часті інвазивні заходи (інтубація трахеї, внутрішньовенна катетеризація) є фактором ризику, тому що з ними часто асоціюється інфікування.
Клінічна картина інфекційних захворювань у новонароджених
Неспецифічні симптоми: блювота, лихоманка, гіпотермія, петехіальний висип.
Симптоми внутрішньоутробного інфікування (специфічні): затримка росту і розвитку, глухота, мікроцефалія, неврологічні порушення, гепатоспленомегалія, аномалії і порушення розвитку.
Діагностика інфекційних захворювань у новонароджених
Такі симптоми, як лихоманка або гіпотермія, можуть супроводжувати великий спектр неонатальних інфекцій. При внутрішньоутробному інфікуванні краснуху, сифіліс, токсоплазмоз, ЦМВ звертають на себе увагу специфічні ознаки: затримка росту і розвитку, глухота, мікроцефалія, неврологічні порушення, гепатоспленомегалія, аномалії і порушення розвитку.
Лікування інфекційних захворювань у новонароджених
- Антибактеріальна терапія.
Одне з основних напрямків в лікуванні - антибактеріальна терапія. Залежно від чутливості виявленого патогенного організму підбирається антибактеріальний препарат. Термін гесгаціі, вік, маса тіла новонародженого -важливі критерії при розрахунку дози і тривалості застосування препарату.
У новонароджених позаклітинна рідина становить до 45% від загальної маси тіла, що вимагає введення відносно великих доз деяких антибактеріальних препаратів (наприклад, аміноглікозидів) в порівнянні з дорослими. У новонароджених дітей більш низька концентрація альбуміну може знизити зв`язування антибіотика з білками плазми крові. Збільшують ризик розвитку гіпербілірубінемії препарати, які витісняють білірубін із комплексу з альбуміном (сульфаніламіди, цефтриаксон).
Відео: Шкіра новонароджених. Лущиться шкіра у новонароджених?
Недостатня ферментація або відсутність ферментації у новонароджених дітей можуть пролонгувати ефективність деяких антибіотиків, збільшувати ризик токсичності (хлорамфенікол). Фізіологічні особливості клубочкової фільтрації та канальцевої секреції в нирках новонароджених протягом 1-го місяця життя вимагають зваженого підходу до призначення і дозування деяких ефективних антибактеріальних препаратів (наприклад, пеніцилінів, аміноглікозидів, ванкоміцину).