Слини-кам`яна хвороба сіалолітіаз

Відео: Видалення підщелепної залози з каменем

Етіологія і патогенез захворювання вивчені недостатньо. Завжди при даному захворюванні присутні елементи запалення. Але залишається спірним питання - що є первинним: запалення слинної залози, як фон для каменеутворення, або наявність слинного каменю призводить до інфікування залози. Є теорії розвитку слини-кам`яної хвороби, які вказують на роль в етіопатогенезі цього захворювання порушень мінерального кальцієвого обміну, А-гіпо- та А-авітамінозу, порушень секреторної функції слинних залоз. Вважають, що формування слинних каменів може відбуватися навколо сторонніх тіл, що в центрі каменю можуть перебувати мікроорганізми (актиноміцети), лейкоцити, слущенний епітелій, слинні тромби і ін. (Волошина О. А., 1963- Соболєва В. М., 1966- Сазама Л., 1971- Клементов А. В., 1972).

Найімовірніше, взаємопов`язаних причин може бути кілька. Під впливом ендогенних і екзогенних факторів можуть змінюватися кількісні та якісні показники слини, знижуватися швидкість слюнооттока, спостерігатися зсув рН слини в лужну сторону і на цьому тлі відбуватися вільний відкладення речовин із слини. У центрі слинного каменю завжди є ядро (рідко 2), представлене частіше органічною речовиною, центр ядра буває зміщений. Ядро оточене концентричними шарами (близько 50 шарів), по всій поверхні шліфа слинних каменів, відзначено наявність мікроорганізмів. Досліджувані мінеральні елементи знаходяться у зв`язаному стані, зокрема кальцій виявляється у вигляді солей (близько 60-70% фосфату кальцію і 5-10% карбонату кальцію). Слинні камені або як їх ще називають саліволіти мають пористість, канали, поверхня каменю має шагренева вигляд за рахунок органічного аморфного речовини. Велика кількість органіки свідчить про високу насиченість слини білковими речовинами, багатошаровість - про змінному складі слини, значних коливаннях кальцію і фосфору (Кораго А. А., 1992). Форма слинних каменів буває різна: в протоках вони частіше мають довгасту форму і більш гладку поверхню, під внутріжелезістой тканини бувають круглими і мають фестончатие краю.

Відео: Божевільна кількість каменю в мигдалинах || Stones in the tonsils

Органічна речовина в центрі слинного каменю	Сфероліти в шлифе слинного каменю

Морфологічне дослідження слинних залоз при слини-кам`яної хвороби виявляє картину хронічного запалення: лімфоїдна інфільтрація тканини, атрофія залізистих клітин, липоматоз, склероз.

Найчастіше вражаються підщелепні слинні залози (більше 95% випадків), рідше привушні (близько 4,5% випадків), вкрай рідко під`язикові і малі слинні залози. Зустрічаються приблизно з однаковою частотою у чоловіків і у жінок, переважно у віці 30-40 років (Клементов А. В., 1972).

Клініка. При локалізації слинного каменю під внутріжелезістой частини довгий час захворювання може протікати безсимптомно і виявлятися випадково при рентгенологічному дослідженні прилеглих тканин. Найчастіше клінічний перебіг відрізняється схожістю з хронічним сіалоаденітами. Відзначається збільшення ураженої слинної залози в розмірах, зниження слиновиділення, з`являються болі. Якщо слинних камінь знаходиться в проекції великого внутрідолькового протоки, то буває реактивне збільшення слинної залози і з`являються больові відчуття при прийомі кислої і гострої їжі ( «слинна колька»).

при загостренні сіалолітіаз болі посилюються, відзначається колатеральний набряк м`яких тканин, слинні залози стають щільними, інфільтрованими, з гирла вивідної протоки з`являється гнійне виділення, іноді відбувається абсцедування і слинних камінь може спонтанно виходити. Великі саліволіти розміром з горіх і більше можуть прободает залозу і виходити в м`які тканини.

Загострення Сіалолітіаз супроводжується погіршенням загального стану організму хворого, з`являється нездужання, головний біль, підвищується температура тіла. Клінічне дослідження крові виявляє лейкоцитоз, зрушення формули крові вліво, прискорене ШОЕ.

При локалізації в головному вивідному протоці залежність від прийому їжі більш виражена, «слинна колька» може спостерігатися при прийомі звичайної їжі. При пальпації, яку слід проводити бимануально (лівою рукою з боку шкірних покривів як би подаючи залозу назустріч, правою рукою з боку порожнини рота досліджують вивідний проток), можна промацати слинних камінь. Якщо розміри саліволіта невеликі, то пропальпировать його вдається не завжди. Слинні залози бувають збільшені, пальпація викликає хворобливість. При загостренні Сіалолітіаз може розвиватися перифокальная запальна реакція, яка ускладнює об`єктивне дослідження слинних залоз, в цьому випадку необхідно проводити додаткове дослідження. Найчастіше в діагностиці слюннокаменной хвороби використовують оглядову рентгенографію, яку проводять як мінімум в двох проекціях (в бічній проекції - для дослідження внутріжелезістих тканин, в проекції дна порожнини рота - для дослідження головного вивідної протоки. Вважають, що буває не рентгеноконтрастні слинні камені, тому якщо клінічна картина відповідає слюннокаменной хвороби, а при рентгенографії конкременти не виявляються, то необхідно обсяг додаткового дослідження збільшити: провести ультразвукове дослідження, сіалографію.

Слинні камені в вивідних протоках правої і лівої підщелепної слинної залози	Слинних камінь в протоці підщелепної слинної залози

лікування. В основному застосовується хірургічне лікування. Якщо слинних камінь розташовується під внутріжелезістой частини підщелепної слинної залози, то її зазвичай видаляють. При локалізації в привушної слинної залози оцінюють розміри і кількість слинних каменів, а також вираженість клінічних проявів. Якщо слинні камені дрібні і клінічна картина різко виражена, проводять лікування як при загостренні хронічного паротиту та здійснюють диспансерне спостереження за хворим. Для промивання слинних залоз через протоку можна використовувати 5% розчин трилону В, під впливом якого відбувається повнокров`я судин, розширення стінок проток. Цей препарат здатний утворювати комплексні сполуки з різними катіонами, в тому числі іоном кальцію. Якщо слинних камінь великих розмірів і служить причиною частих загострень, то проводять часткову резекцію залози і видалення саліволіта.

Якщо слинних камінь знаходиться в головному вивідному протоці, проводиться його розсічення і видалення слинної каменю: розсічення стінки протоки необхідно проводити, попередньо ввівши в проток провідник (тонкий буж, голку з затупленим кінцем) або виділивши попередньо проток у гирла вивідної протоки. В іншому випадку можна в інфільтрованих тканинах його не виявити. Після видалення слинної каменю призначають слюногон дієту, пілокарпін гідрохлорид 0,1% по 6-8 крапель 3 рази на день, з метою якнайшвидшого відновлення функції слинної залози і формування нового вивідного гирла.

При виражених запальних явищах в слинних залозах призначають антибактеріальну, дегидратационную, десенсибілізуючу і вітамінотерапію.

Після видалення слинної каменю з головних вивідних проток в середньому в 50% випадків доводиться видаляти слинних залоз, через значні анатомо-структурних порушень, що розвилися до видалення слинної каменю.

Ці ж обставини створюють проблеми для широкого використання ультразвукового дроблення слинних каменів (гіперударнимі хвилями). Дроблення слинних каменів (літотрипсія) не завжди ефективна, так як в слинних залозах можуть зберігатися запальні явища і після видалення слинних каменів (Seifert [et al.], 1981). Через присутність великої кількості органіки в слинних камені дроблення не завжди призводить до необхідного роздрібнення слинного каменю (щоб частинки після дроблення пройшли через протоковую систему залози). Але все-таки цей напрямок в лікуванні слинних-кам`яної хвороби перспективно і виправдано. Після літотрипсії можна поліпшити дренажну здатність системи вивідних проток і впливати на фрагменти слинного каменю, застосовуючи лікарські препарати (5% розчин трилону В, протеолітичні ферменти та ін.) (Матина В. Н., Соловйов М. М., Кораго А. А. , 1999).


"Захворювання, пошкодження і пухлини щелепно-лицевої ділянки"
під ред. А.К. Іорданішвілі