Штучна гіпотензія під час наркозу. Виведення з наркозу

Відео: Як роблять операції в Ізраїлі, відео фільм про лор хірургії

Штучну гіпотензію під час интратрахеального ефірного наркозу викликають введенням гангліоблокірующіх речовин: гексоіія, пентамина, арфонада і ін. Під впливом цих речовин настає гальмування в гангліях вегетативної нервової системи, що призводить до розширення периферичних судин, головним чином артеріол, і, як наслідок цього, - до зниження артеріального тиску. Одночасно частішає пульс, розширюються зіниці. При цьому пригнічуються вегетативні рефлекси, що виникають під час операції.

Штучна гіпотензія застосовується в основному для зменшення крововтрати під час великих операцій, при цьому оперується надають піднесене над іншими частинами тіла положення. Крім того, гангліоблокірующіе речовини, гальмуючи надмірні рефлекторні вегетативні реакції, певною мірою зменшують небезпеку розвитку шоку.

Гангліоблокуючі препарати зазвичай застосовують па тлі еідотрахеального ефірного наркозу зі штучною вентиляцією легенів. Застосування їх при наркозі закисом азоту, наркозі без штучного дихання і при місцевій анестезії небезпечно, так як зниження артеріального тиску без штучної гіпервентиляції газозой сумішшю, багатою киснем, може повести до гіпоксії.

Вводять гаігліоблокатори внутрішньовенно одноразово, фракційно або тривало капелию (арфонад). Доза гехсонія для одноразового введення 10-20 мг (1-2 мл 1% -ного розчину), пентамина 25- 50 мг (1-2 мл 2,5% -ного розчину). Для краплинного введення використовують 0,1% -ний розчин арфонада. Швидкість введення розчину арфонада регулюють залежно від необхідного рівня гіпотензії, при цьому загальна доза препарату може становити 50-300 мт. Арфонад можна вводити і фракційно, по 5 мг.

Максимальний артеріальний тиск при штучної гапотепзіі не повинно опускатися нижче 80 мм рт. ст. Лише на дуже короткий час (10-15 хв) допустимо зниження його до 70 мм рт. ст. При падінні артеріального тиску нижче 70 мм рт. ст. слід кілька опустити голову оперованого, прискорити внутрішньовенне введення крові, глюкози або інших розчинів і внутрішньовенно ввести 0,5-1 мл 5% -пого ефедрину, після чого тиск майже завжди підвищується.

Необхідно, щоб до кінця операції, особливо порожнинної, рівень артеріального тиску був близьким до оптимального, що може бути забезпечено своєчасним припиненням введення гангліоблокірующіх препаратів і зазначеними заходами. В іншому випадку в післяопераційному періоді але міру підйому артеріального тиску зростає небезпека вторинного кровотечі. Для попередження вторинної кровотечі слід особливо ретельно провести гемостаз.

У польових умовах штучна гіпотензія знайде досить огоаніченіое застосування. Вона показана лише деяким пораненим з незначною крововтратою, при великих і кровоточивих втручаннях, в окремих випадках - при операціях з приводу вогнепальних поранень і закритих пошкоджень черепа і головного мозку, поранень грудей, а також для боротьби з набряком легенів і головного мозку.

Виведення з наркозу і екстубація

Подачу наркотику при ефірному ендотрахеальної наркозі припиняють за 10-12 хв до кінця операції. Продовжуючи штучну вентиляцію легень з частим випорожненням дихальних мішка в атмосферу, досягають швидкого виведення наркотику і пробудження хворого. При використанні закису азоту подачу наркотику припиняють після закінчення операції.

Після наркозу закисом азоту хворому ні в якому разі не можна відразу дихати кімнатним повітрям, так як швидке виведення закису азоту з крові в альвеолярне повітря призводить до різкого падіння вмісту в ньому кисню, що викликає гіпоксію. Тому хворий після наркозу закисом азоту і протягом 4-5 хв повинен дихати киснем при напіввідчиненому контурі апарату, а потім його слід перевести на дихання повітрям, для чого, обмежуючи подачу кисню, поступово відкривають вентиль на трійнику-Адаптори.

Екстубацію завжди потрібно прагнути робити після того, як у хворого відновиться свідомість (відкриває очі, висовує язик) і він може на прохання лікаря змінити частоту і глибину дихання, потиснути руку, підняти голову.

Переважна більшість ускладнень після ендотрахеальної наркозу з міорелаксантами пов`язано з невиконанням цих умов. Тільки в окремих випадках при хорошому диханні пораненого, що залишається в стані наркозу, можна без екстубаціі передати йод спостереження сестри. Екстубацію у такого роду оперованих виробляють після зазначених ознак пробудження.

Трубку витягають після ретельного відсмоктування слизу н мокротиння з трахеї і бронхів, порожнини рота і носових ходів катетером з зашліфований кінцем. Під час видалення трубки в просвіт її вводять катетер, який витягують разом з трубкою з однорфеменним відсмоктування. Це роблять для того, щоб видалити мокротиння, що скопилася між стінками трубки і трахеї.

Після екстубаціі, ще раз переконавшись у відсутності будь-якої небезпеки, пов`язаної з проведеним знеболенням (неповна декурарізація або рекурарізація, порушення прохідності дихальних шляхів та ін.), Анестезист передає пораненого в госпітальне відділення. За тяжелопораженпимі, що знаходяться в стані шоку, анестезист продовжує спостерігати і в післяопераційному періоді - до ліквідації явищ шоку.

А.Н. беркутів