Методи лікування туберкульозу легенів

Відео: № 50. ТУБЕРКУЛЬОЗ ВИЛІКОВУЄТЬСЯ? Лікування Туберкульозу Народними Засобами

Багато хвороб відрізняються тим, що якщо їм недостатньо приділяють уваги лікар і сам хворий, здатні рецидивувати, тобто починатися як би заново і тоді протікати особливо важко. Туберкульоз в ряду таких хвороб можна було б поставити на одне з перших місць.

Тому досвідчені фтизіатри, проводячи лікування хворому, який страждає на туберкульоз легень, не перестають замислюватися: «А чи всі вони зробили, чи всі заходи прийняли, щоб у хворого не виникло надалі рецидив хвороби?» Під таким кутом зору нам і хотілося б розглянути сучасний стан терапії туберкульозу легенів.

Важливу роль в лікуванні хворих на різні форми туберкульозу відіграє санаторний режим з використанням природних факторів - повітря, сонця, води, раціонального харчування, спокою і фізичного тренування. Про позитивний вплив такого режиму знали вже давно. У Єгипті, Греції, Італії при археологічних розкопках виявлені будови санаторного типу. Цей спосіб лікування хворих на туберкульоз широко застосовували в XIX і початку XX століття, коли здравниці стали будувати в приморських і гірських районах, в лісових масивах середньої смуги Європи.

У 1858 році російський лікар М. В. Постніков організував перший санаторій - кумисолечебніци під Самарою. Окремі установи санаторного типу виникали на Україні, в Сибіру, Криму, Узбекистані, під Москвою і Ленінградом. Але тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції в різних районах СРСР було розгорнуто широку мережу санаторіїв для дітей, підлітків і дорослих, хворих на туберкульоз легень, кісток, лімфатичних вузлів, нирок.

Успіх санаторного лікування доведено великим досвідом і численними спостереженнями. Однак сам по собі він не забезпечує повного одужання всіх хворих, особливо з вираженим туберкульоз легень.

Ось чому окремі лікарі вже давно намагалися тим чи іншим способом безпосередньо впливати не тільки на загальний стан організму хворого, але і на уражене легке. З цією метою в 1884 році італійський лікар Форланіні запропонував після проколу голкою стінки грудної клітки вводити регулярно азот або повітря в порожнину плеври і таким шляхом домагатися спадання легені і тим самим припинення патологічного процесу в ньому. Цей метод, званий штучним пневмотораксом, отримав повсюдне широке поширення.

Багато хворих на туберкульоз легень зобов`язані пневмотораксу своїм одужанням.

Але штучний пневмоторакс вдається застосувати далеко не у всіх хворих. Ось чому тепер ним користуються порівняно рідко, так як в останні роки розроблені і застосовуються інші більш ефективні способи лікування.

До їх числа відносяться різні види оперативного втручання на грудній клітці і легких аж до видалення уражених частин (резекція).

Зростання технічна майстерність хірургів і удосконалення методів загального знеболювання сприяли широкому впровадженню в практику багатьох оперативних методів.

Великі за обсягом операції при відсутності серйозних протипоказань успішно виробляються навіть хворим, які мають вік старше 70 років. Фтизіохірургії з успіхом застосовують операції при ускладнених формах туберкульозу, а також органозберігаючі і пластичні втручання на уражених туберкульозом бронхах, хребті, суглобах й органах сечовивідної системи.

Хірургічне лікування туберкульозу легенів в Радянському Союзі досягло такої досконалості, що займає в даний час провідне становище в світі. Організація великої мережі легенево-хірургічних відділень в кожному обласному центрі забезпечує населенню повну доступність цього виду лікувальної допомоги.

Завдяки таким сприятливим умовам хірургічна допомога хворим при свіжих і хронічних формах кавернозного туберкульозу легенів виявляється досить ефективною. Оперативні втручання увійшли як

Органічна, незамінна частина в систему комплексного лікування туберкульозу і неспецифічних захворювань органів дихання. У цьому полягає самобутність і відмінна риса хірургії легенів і плеври в нашій країні.

Вчені-фтизіатри в даний час стверджують, що ні епідеміологічна обстановка щодо туберкульозу, ні виявляються у хворих на туберкульоз легень патологічні зміни в різних органах, в тому числі в органах дихання, не дають підстав для зняття з порядку денного питання про актуальність хірургічних методів лікування туберкульозу легенів .

Можливості сучасної хіміотерапії дозволяють досягти значного підвищення ефективності лікування. За даними, наведеними на IX з`їзді фтизіатрів в 1977 році, закриття туберкульозних порожнин розпаду у вперше захворілих в середньому по СРСР досягає 74%, а припинення бактеріовиділення - 85%. Однак фтизіатрів турбує дуже повільне збільшення ефективності лікування: з 1970 по 1979 рік приріст показника відсутності бактеріовиділення склав лише 5%, а по закриттю порожнин розпаду - всього 7%.

Однією з причин такої ситуації виявилося наростання лікарсько-стійких штамів і атипових видів мікобактерій. В результаті більш ефективним методом лікування виявляється хірургічний.

З оперативних втручань виробляють торакопластіку, тобто видаляють шматочки декількох ребер на стороні ураженої легені. Великі каверни в легенях іноді розкривають, а потім в них вводять з лікувальною метою різні антибактеріальні засоби. Таку операцію (кавернотоміі) зазвичай поєднують з торакопластікой, завдяки чому у багатьох хворих досягається хороший лікувальний ефект.

Але більш широке застосування в останні роки отримала резекція уражених частин або всієї легені. При цьому з організму видаляють основне вогнище, з якого поширюється інфекція і в кров проникають токсини і продукти розпаду пошкоджених тканин. Позитивною стороною резекції є одномоментність хірургічного втручання.

За даними фтизіохірургії, які працювали під керівництвом вчених Ленінградського НДІ туберкульозу, в 1978- 1979 роках з 18 000 оглянутих хворих показання до операції були встановлені у 25-30%. Дані останнього часу свідчать про те, що потреба в хірургічному лікуванні не знижується. Природно, хірургічна допомога потрібна хворим з обтяженими формами туберкульозу. Оцінку можливостей хірургічного лікування фтизіохірургії проводять лише після повноцінного курсу передопераційного лікування.

Г.Б. Міріна