Вплив перебігу виразкової хвороби шлунка на синтез глюкокортикоїдів

Для вивчення ролі гіпофізарно-надниркової системи в розвитку виразкової хвороби була спеціально підібрана група хворих з різною локалізацією виразки (мала кривизна, кардіа- і субкардіального відділ, велика кривизна), давністю і тяжкістю захворювання. Найчастіше виразки у хворих цією формою хвороби локалізувалися на малій кривизні шлунка. Це спостерігалося в 48 з 60 випадків. У 12 хворих виразка виявлена в кардіальному відділі або на великій кривизні тіла шлунка. Анамнестично з`ясовано, що 18 хворих з виразкою шлунка в минулому перенесли виразку дванадцятипалої кишки.

Заслуговує на увагу той факт, що клінічна картина у хворих, перенесли в минулому виразку дванадцятипалої кишки, відрізнялася тривалим перебігом і своєрідною симптоматикою, зокрема характером больового сіндрома.Вбольшінстве випадків болю виникали так само, як у хворих з виразкою в дванадцятипалій кишці, натщесерце, нагадуючи «голодні, нічні». Надалі вони змінювалися постійними, втрачали чіткий зв`язок з прийомом їжі і важко піддавалися терапії.

спонтанна екскреція 17-оксикортикостероїдів у хворих виразкою шлунка перебувала в межах від 0,1 до 12,7 мг / добу. У переважної більшості даний показник був менше нормального, досягаючи в ряді випадків вкрай низьких цифр. Наводимо показники спонтанної екскреції 17-оксикортикостероїдів у хворих на виразку шлунка.

Достовірність відмінностей при порівнянні з контрольною групою. Середні величини екскреції метаболітів стероїдних гормонів у хворих чоловіків були трохи вище, ніж у жінок, але при статистичній обробці ця різниця виявилося недостовірним. При зіставленні даного показника з віком хворих можна було відзначити, що в осіб старшої вікової групи частіше зустрічалися більш низькі цифри 17-оксикортикостероїдів, ніж у хворих щодо молодого віку. Однак статистичний аналіз не встановив значущості цих відмінностей.

Істотний взаємозв`язок виявлялася між давністю захворювання і рівнем екскреції 17-оксикортикостероїдів. Так, в групі хворих, у яких анамнестически давність захворювання становила 1-5 років, у 15 з 21 відзначалися знижені показники екскреції глюкокортикоїдів. У той же час у хворих з давністю захворювання понад 5 років і особливо понад 10 років зменшені показники зустрічалися частіше і були ще нижчими. Найбільш часто низька глюкокортикоїдна активність виявлялася у хворих з важкою часто рецидивуючої формою хвороби.

На ступінь і частоту зниження даного показника певний вплив чинила тривалість загострення захворювання. Так, наприклад, з 16 обстежених в перший місяць загострення знижені показники були відзначені лише у 8, тоді як при тривалому загостренні тривалістю приблизно 3-6 місяців з 28 хворих низькі показники екскреції 17-оксикортикостероїдів були виявлені у 25. У окремих хворих вони досягали вкрай низьких цифр (0,1 мг на добу).

Вельми показовими в цьому відношенні дані про ритмі екскреції 17-оксикортикостероїдів протягом доби. Як видно на малюнку, у хворих з невеликою тривалістю хвороби в ранні періоди загострення зміст 17-оксикортикостероїдів в сечі протягом доби піддається значним коливанням, причому періоди посилення болю супроводжуються зміною цього показника. У хворих з тривалим терміном хвороби (20 років і вище) екскреція 17-оксикортикостероїдів однотипна протягом усієї доби незалежно від болів.

Все сказане свідчить про те, що у хворих на виразку шлунка, так само як у хворих на виразкову хворобу з локалізацією виразки в дванадцятипалій кишці, спонтанна екскреція глюкокортикоїдів визначається клінічними особливостями перебігу захворювання: давністю, частотою загострень і важкістю клінічної картини. Чим виражено ці ознаки, тим помітніше зниження функції кори надниркових залоз.

стан глюкокортикоїдної функції у хворих на виразку шлунка знаходиться в певній залежності від місця розташування виразки. Так, наприклад, з 43 обстежених з локалізацією виразки на малій кривизні знижені показники були виявлені у 28 хворих, тоді як при розташуванні виразки на великій кривизні зміст 17-оксикортикостероїдів було вкрай низьким у всіх обстежених.