Гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова система (ггнс), уропепсіноген в хірургії виразкової хвороби

Останнім часом питання взаємозв`язку між виразковою хворобою і гормональними чинниками привертає до себе увагу багатьох хірургів. З розвитком вчення про стрес (Selye) цілим рядом дослідників показана важлива роль порушень гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи (ГГНС) в клініці виразкової хвороби. Однак переважна більшість робіт проводилося переважно в терапевтичних клініках при вивченні головним чином неускладнених форм даного захворювання.
Хірургами це питання досліджено недостатньо, хоча цілком очевидно, що стан ГГНС займає виняткове місце в розвитку цілого ряду ускладнень виразкової хвороби (кровотечі, перфорації, стенозирования і т. п.).

вивчення стану ГГНС, зокрема функцій кори надниркових залоз, її резервних можливостей у такого роду хворих, в значній мірі може бути корисним для визначення характеру передопераційної підготовки, методики лікування і ведення хворих в післяопераційному періоді.
Великий практичний інтерес представляє також з`ясування питання про вплив на функцію кори надниркових залоз такого стресора, яким є саме оперативне втручання.

Тим часом, незважаючи на актуальність перелічених питань, для з`ясування їх проведено дуже мало спеціальних досліджень.
Необхідно також відзначити, що в ряді робіт дослідження функцій кори надниркових залоз вироблялося на підставі визначення 17-оксикортикостероїдів в плазмі крові, що ускладнює оцінити динаміку їх змін в процесі хірургічного лікування виразкової хвороби. Використовувана в роботах проба Торна, як показали В. В. Меньшиков з співавт., Н. А. Ардаматскій, М. П. Романкова і В. Е. Риженков, недостатньо відображає ступінь активності кори надниркових залоз.

недоліком проведених досліджень в хірургічній клініці є також і те, що функціональний стан кори надниркових залоз визначалося за рівнем спонтанної екскреції 17-кетостероїдів або інших похідних стероїдних гормонів без навантаження АКТГ. На підставі цих показників досить важко дати характеристику резервних можливостей кори надниркових залоз. Мало використовувалася досить проста і легко здійсненна в клінічній практиці методика визначення уро-пепсиногена.

Тим часом добре відомо, що даний показник може бути використаний не тільки в якості непрямого ознаки функціональної активності ГГНС, але і як діагностичний тест деяких ускладнень виразкової хвороби.

Sircus, Gregor, Cumminis, С. З. Кльоцкін, Doldi і співавт., М. Д. Подільчак розглядають підвищення вмісту уропепсіногена як один з діагностичних тестів при гастродуоденальних кровотечах різної етіології. При кровотечі па грунті виразки відзначений виражений підйом рівня уропепсіногена, в той час як при геморагії, зумовленої раком шлунка або розширенням вен стравоходу, даний показник визначався дуже низьким.

В той же час Я. П. Бойків встановив у хворих на виразкову хворобу значно знизився рівень виділення уропепсіногена на висоті геморагії. Показники уропепсіногена підвищувалися, за його спостереженнями, через 7-10 днів після припинення кровотечі.

У хворих неускладненій на виразкову хворобу, на думку більшості авторів, має місце значне підвищення показників цього протеолітичного ферменту при локалізації виразки в дванадцятипалій кишці, в той час як при наявності виразки в шлунку зміст уропепсіногена або знижений, або не перевищує нормальних цифр (С. М. Рисс, В. Н. Туголуков, В. І. Мосін, С. М. Рисс і Е. С. Рисс).