Порушення функцій нирок при гіпертонії

Фахівці прийшли до висновку, що порушення діяльності нирок, які спостерігаються при гіпертонії, зазвичай є наслідком захворювання, а не його причиною. Досить часто при тривалій гіпертонії розвивається нефросклероз (розростання в нирці сполучної тканини), який виступає в якості причини 10-20% випадків виникнення ниркової недостатності і за показаннями проведення діалізу.
Особливості ураження нирок при будь-яких видах гіпертонії активно вивчаються вже досить тривалий час. Конкретний характер уражень внутрішньонирковий судин багато в чому залежить від ступеня гіпертонії і віку пацієнта. Одним з основних змін, що розвиваються в ниркових артеріях під впливом гіпертонії, є гіперпластичний еластичний атеросклероз. Крім того, пошкоджуються ниркові клубочки, в яких відбувається очищення крові від токсинів і утворення сечі. Руйнування ниркових клубочків при гіпертонії розвивається внаслідок звуження ниркових кровоносних судин і недостатнього кровопостачання окремих ділянок органу. У той же час нормально функціонуючі ниркові клубочки піддаються посиленого навантаження, що, в свою чергу, може викликати їх пошкодження.
Випадки явного пошкодження нирок у пацієнтів з гіпертонією зустрічаються не так вже й часто. Однак встановлено, що гіпертонія є очевидним фактором розвитку кінцевої стадії захворювання нирок. Взагалі гіпертонія - часте ускладнення будь-якого захворювання нирок, яке на кінцевій стадії може перейти в нефросклероз.
За даними досліджень, у пацієнтів, які страждають на гіпертонію, нирковий кровообіг ослаблений порівняно з нормальними показниками. У той же час простежується зворотний зв`язок між рівнем артеріального тиску і нирковим кровотоком. З вік більш різке зниження ниркового кровотоку спостерігається у пацієнтів, які страждають на гіпертонію, ніж у людей з нормальними показниками артеріального тиску. Це обумовлено тим, що при гіпертонії відбувається істотне звуження кровоносних судин.
Що стосується впливу, що чиниться на нирки препаратами, застосовуваними для лікування гіпертонії, то спостерігаються при гіпертонії порушення функції нирок в значній мірі залежить від ступеню тяжкості гіпертонії, а не з її терапією. Найбільш серйозні порушення функції нирок зазвичай розвиваються при важких формах гіпертонії, особливо у людей похилого віку, і у пацієнтів, у кого вже були ті чи інші захворювання нирок.
Дія тіазиднихдіуретиків, бета-блокаторів, блокаторів кальцієвих каналів, інгібіторів АПФ, прийнятих при гіпертонії, хоча і відрізняється, але в цілому є сприятливим, якщо відбувається стабілізація артеріального тиску на нормальному рівні. Ці препарати сприяють розширенню ниркових кровоносних судин, а в ряді випадків і збільшення ниркового кровотоку.
Фахівці на основі даних, отриманих в ході досліджень, зробили припущення про існування двох груп пацієнтів з гіпертонією, на тлі якої спостерігаються порушення функції нирок. Одну групу, значно більшу за чисельністю, складають пацієнти, у яких відбувається звуження ниркових кровоносних судин і зниження ниркового кровотоку, а іншу групу утворюють пацієнти, у яких, навпаки, спостерігається посилений нирковий кровообіг. Очевидно, що ймовірність існування подібних відмінностей істотно ускладнює підбір правильного лікування.
Частота розвитку порушень функції нирок при гіпертонії відбувається значно рідше, ніж при інших захворюваннях серцево-судинної системи. Щодо препаратів, що застосовуються для лікування гіпертонії, деякі дослідники висловлюють думку, що ці кошти мають незначний захисну дію на нирки протягом 2 10 років. Однак є й інші дані, а саме що при інтенсивному лікуванні гіпертонії в ряді випадків може спостерігатися зворотний процес навіть при наявності проявів нефросклероза.
Артеріальна гіпертензія сприяє прогресуванню хронічної ниркової недостатності незалежно від причин ураження нирок. Нормалізація артеріального тиску дозволяє сповільнити розвиток порушень функцій нирок. Особливо важливим є контроль артеріального тиску при діабетичної нефропатії.
Зниженню протеїнурії - вмісту білка в сечі - сприяють інгібітори АПФ і альфа-адреноблокатори. З метою нормалізації артеріального тиску при ураженнях нирок нерідко застосовується комбінована терапія, в яку, крім препаратів з вищезазначених груп, зазвичай додають діуретик (при порушенні азотовидільної функції нирок - петлевий діуретик) і блокатор кальцієвих каналів.
Для попередження розвитку серцево-судинних ускладнень у гіпертоніків з ураженням нирок, особливо на тлі цукрового діабету, застосовують комплексну терапію, що включає гіпотензивні препарати, статини, антиагреганти і ін.

Ниркова недостатність

Нирковою недостатністю називають порушення функцій нирок, що приводить до розладу процесів обміну.
Виділяють гостру і хронічну ниркову недостатність.

Гостра ниркова недостатність може розвинутися внаслідок різних причин, а саме:

• шоку;
• отруєння деякими отрутами (ртуть, миш`як, грибний отрута і ін.);
• впливу на нирки деяких лікарських препаратів;

Основними симптомами гострої ниркової недостатності є:

• зниження добового виділення сечі;
• порушення серцево-судинної діяльності;
• недокрів`я;
• нудота блювота;
• втрата апетиту;
• задишка;
• сонливість;
• загальмованість свідомості;
• м`язовіпосмикування і ін.

Зазвичай зміни, що відбуваються в нирках при гострій нирковій недостатності, є оборотними, і функції нирок частково або повністю відновлюються протягом 2 тижнів, іноді 1-2 місяців.
Лікування гострої ниркової недостатності в першу чергу спрямоване на усунення отримала захворювання причини, а також нормалізацію обмінних процесів. Може застосовуватися гемодіаліз, а також інші методи внепочечного очищення крові. Період, протягом якого при правильному лікуванні настає одужання, становить 3-12 місяців.

Хронічна ниркова недостатність може розвиватися внаслідок:

• хронічних захворювань нирок, які тривають 2-10 років;
• порушення прохідності сечових шляхів;
• захворювань серцево-судинної системи (артеріальна гіпертензія);
• ендокринних порушень і ін. Хронічній ниркової недостатності супроводжують:
• слабкість;
• порушення сну;
• свербіж;
• диспепсія;
• анемія;
• гіпертонія;
• електролітні порушення. Пізніше розвиваються:
• поліурія, змінюються олигурией;
• поліневрити;
• азотемія (надмірний вміст в крові продуктів білкового обміну);
• уремія (самоотруєння організму внаслідок накопичення токсичних продуктів обміну речовин).

{Module дірект4}

На початковому етапі захворювання пацієнтам показана дієта з обмеженим вмістом білків і натрію. З препаратів призначаються гіпотензивні засоби, анаболічні гормони та ін. При прогресуванні захворювання посилюється дієта і вживаються заходи, спрямовані на підтримку природного електролітного складу крові.
При хронічній нирковій недостатності в термінальній фазі захворювання при відсутності протипоказань широко використовується гемодіаліз. У деяких випадках необхідно хірургічне втручання - пересадка нирки.

нефросклероз

Нефросклероз ( «зморщена нирка») - часто зустрічається хронічне захворювання артерій еластичного і мищечной-еластичного типу (аорта, серце, мозок і ін.) З формуванням холестеринових відкладень (атероматозних бляшок) у внутрішній оболонці артерії.
Залежно від причин захворювання виділяють первинний і вторинний нефросклероз. Причинами первинного нефросклерозу є ураження судин нирки, що розвиваються при гіпертонії, атеросклерозі, після перенесеного інфаркту нирки, при хронічному венозному повнокров`ї, а також з-за патологічних вікових змін в похилому і старечому віці.

Причинами вторинного нефросклероза можуть бути:

• пієлонефрит;
• нирковий туберкульоз;
• гломерулонефрит;
• нефролітіаз (нирковокам`яна хвороба);
• амілоїдоз;
• цукровий діабет;
• сифіліс;
• системна червона вовчанка;
• травми нирок (в тому числі повторні операції на нирках);
• вплив іонізуючого випромінювання;
• важкі форми нефропатії вагітних.

Тривале застосування ряду медикаментозних препаратів також може сприяти розвитку нефросклерозу - це сульфаніламіди, деякі антибіотики і протизапальні препарати.
Одним з характерних ознак нефросклероза виступає артеріальна гіпертензія, особливо підвищення діастолічного тиску.

Додатковими проявами нефросклероза є:

• поліурія;
• ніктурія (почастішання сечовипускання в нічні години);
• протеїнурія;
• гематурія (поява крові в сечі);
• нефротичний синдром з розвитком важкої ниркової недостатності та ін.

При нефросклерозе відбувається ущільнення нирок, вони зменшуються в розмірах, їх поверхня стає нерівною. Зміни поверхні нирок розрізняються залежно від причин розвитку нефросклерозу. Так, при артеріальній гіпертензії та гломерулонефриті характерна дрібнозернистий структура.
Залежно від того, чи уражені обидві або одна нирка, нефросклероз може бути двостороннім або одностороннім. Односторонній нефросклероз розвивається при сечокам`яній хворобі, різних аномаліях нирок і сечових шляхів. Слід зазначити, що односторонній нефросклероз нерідко переходить в двосторонній. В результаті інфекційно-запальних захворювань нирок може виникнути як односторонній, так і двосторонній нефросклероз.
Артеріолосклеротичному зміни нирок, що відбуваються при гіпертонії, були виділені в самостійну форму патології в 1914 р німецькими лікарями Ф. Фольгард і К. Фаром, які також запропонували розрізняти простий склероз нирок, що спостерігається при доброякісної формі гіпертонії, і його швидкоплинну форму, яка виникає при злоякісної гіпертонії.
Залежно від особливості перебігу нефросклероза, швидкості розвитку важких змін розрізняють злоякісну і доброякісну форми захворювання. Доброякісна форма нефросклероза зустрічається частіше. Злоякісна форма може розвиватися при злоякісній артеріальній гіпертензії, еклампсії (пізній токсикоз вагітності) і деяких інших станах.
Результати лабораторних досліджень дозволяють виявити зменшення розмірів нирок і товщини коркового шару, зниження концентраційної функції нирок, а також виявити симптом «обгорілого дерева» (при ангіографії). Для підтвердження діагнозу «нефросклероз» застосовуються методи ультразвукового, рентгенологічного, а також радіонуклідного досліджень. Ультразвукове дослідження дозволяє виявити зміна розмірів нирок і товщини паренхіми і ін. Ангіографічне обстеження допомагає зробити висновки про наявність деформації і звуження дрібних артеріальних судин, а також зменшенні коркового шару і нерівності контурів ураженої нирки. За допомогою радіонуклідних методів дослідження можна відстежити уповільнення і нерівномірність процесів, що протікають в нирках.
При нестійкому підвищенні артеріального тиску і відсутності виражених проявів ниркової недостатності лікування нефросклероза полягає в застосуванні гіпотензивних препаратів і обмеження споживання кухонної солі. При наявності вираженої ниркової недостатності використовувати гіпотензивні препарати слід дуже обережно, так як вони можуть призвести до зниження ниркового кровотоку і підвищення вмісту в крові сполук азоту (азотемії). З метою зниження азотемії обмежують споживання продуктів, що містять білки, а також застосовують анаболічні препарати, леспенефрил, діуретики, ентеросорбенти.
При злоякісної гіпертонії, на тлі якої відбувається швидкий розвиток нефросклерозу і прогресування ниркової недостатності, можуть застосовуватися хірургічні методи лікування аж до пересадки нирки, або ж пацієнтів переводять на гемодіаліз (апарат «штучна нирка»).
Профілактичні заходи щодо попередження розвитку нефросклерозу полягають у своєчасному та ефективному лікуванні захворювань, що сприяють його розвитку.