Дистракційним торакопластіка при лікуванні лійкоподібної деформації грудної клітини

Аналіз сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури показує, що, незважаючи на велику кількість існуючих методів оперативного лікування лійкоподібної деформації грудної клітини (ВДГК), триває пошук нових, більш безпечних і сприятливих способів корекції, що відповідають високим функціональним і косметичним вимогам. І якщо існуючі варіанти торакопластікі досить глибоко розроблені і задовольняють оперують хірургів, то проблема вибору способу іммобілізації грудино-реберного комплексу (ГРК) після торакопластікі залишається до кінця не вирішеною. Запропоновано декілька видів фіксації ГРК, проте кожна група методів має, разом з перевагами, і деякі недоліки.

Так, стабілізація зануреними металевими фіксаторами вимагає повторної операції для їх видалення, а при лікуванні дітей виникає небезпека міграції імплантату внаслідок їх росту. При використанні касетних ауто- і аллотрансплантатов відзначається високий відсоток гнійних ускладнень. Досвід показав, що при важких формах лійкоподібної деформації грудної клітки керована корекція є найбільш щадним для хворого методом, так як при поступовому усуненні деформації не відбувається різких порушень в кардиореспираторной системі, а в післяопераційному періоді йде більш швидке відновлення функціональних показників. Керована корекція дозволяє плавно змінити положення серця і легенів, тоді як при одномоментних методах корекції найбільш серйозні ускладнення раннього післяопераційного періоду пов`язані з різкою зміною положення внутрішніх органів грудної клітини. Однак усунення деформації за допомогою різного виду шин і зовнішніх корсетів має серйозні недоліки. В основному це недостатня стабільність фіксації, що подовжує термін зрощення і лікування в цілому. Зовнішні корсети і шини ускладнюють виробництво рентгенограм в післяопераційному періоді, перев`язки і догляд, а також незручні для самого хворого. У зв`язку з цим в 1988 році в Науково-дослідному центрі Татарстану "Відновлювальна травматологія та ортопедія" були розпочаті розробка і клінічне впровадження нових методів поступової корекції лійкоподібної деформації грудної клітини з використанням апаратів зовнішньої фіксації (патент РФ № 1802699), зібраних з деталей апарату Ілізарова.

До 2006 року прооперовано 159 пацієнтів (57 дітей і 102 дорослих). В ході операції деформація усувалася, як правило, на 50%. Дистракцію з метою повного усунення деформації закінчували протягом 10-15 днів. На 3-5-й день після операції хворі піднімалися на ноги і починали обслуговувати себе самостійно. Апарат зовнішньої фіксації демонтували через 6-8 тижнів в залежності від віку пацієнта. Завдяки поступової корекції лійкоподібної деформації грудної клітини вдалося уникнути післяопераційної летальності, яка за даними літератури досягає при подібних операціях 2-3%. У 96% випадків отримані відмінні результати. У 2,7% випадків спостерігалася втрата корекції до 10-15% від початкової. У двох дітей (1,3%) мали місце повні рецидиви, що зажадали повторної торакопластікі.

Отримані результати і набутий досвід дозволяють рекомендувати розроблений нами метод дистракційної торакопластікі при ВДГК широко впроваджувати.


Плаксейчук Ю.А.
НДЦ Татарстану "Відновлювальна травматологія та ортопедія", М Казань