Лікувальна фізкультура у хворих після інфаркту міокарда

Відео: ЛФК Лікувальна фізкультура для кардіохворих

Принциповим питанням є визначення функціональних можливостей пацієнта і відповідного рухового режиму.

Найкращі результати досягаються при ранній, широкої і комплексної реабілітації.

Загальноприйняті програми фізичної реабілітації, що діють в даний час, передбачають поступове (поетапне) розширення фізичної активності хворих на інфаркт міокарда.

Госпітальний етап реабілітації

Сучасні підходи в реабілітації хворих інфарктом міокарда (ІМ) передбачають, в середньому, 3-5-тижневий госпітальний етап відновного лікування. Програма фізичної реабілітації хворого ІМ в госпітальну фазу будується з урахуванням приналежності його до одного з 4 класів тяжкості.

Клас тяжкості визначається на 1-3-й день хвороби після ліквідації больового синдрому і таких ускладнень, як кардіогенний шок, набряк легенів, важкі аритмії.

Ця програма передбачає призначення хворому обсягу фізичного навантаження у вигляді лікувальної гімнастики. Основна задача лікувальної фізичної культури (ЛФК) на стаціонарному етапі - активізація екстракардіальних факторів кровообігу, зниження негативного впливу госпітальної гіподинамії, підготовка пацієнта до побутових фізичних навантажень.

Період стаціонарного етапу реабілітації

Весь період стаціонарного етапу реабілітації ділиться умовно на 4 ступені з підрозділом кожної з них на подступени для індивідуалізації підбору щоденного рівня навантаження і поступового її збільшення.

1-й ступінь активності охоплює період перебування хворого на постільному режимі. заняття лікувальною гімнастикою (ЛГ) проводять в і.п. лежачи в ліжку. Застосовують комплекс лікувальної гімнастики № 1. У паузи відпочинку виконуються дихальні вправи і вправи в розслабленні. Тривалість заняття 10-12 хв.

Навантаження вважається адекватною в тому випадку, якщо почастішання частоти пульсу на висоті навантаження і в перші 3 хв після неї не перевищує 20 ударів в хв, почастішання дихання - не більше 6-9 на хв, САД підвищується не більше 20-40 мм рт. ст., ДАТ - не більше 10-12 мм рт. ст. (В порівнянні з вихідним).

Можливо уражень пульсу на 10 ударів в хвилину, зниження артеріального тиску (АТ) не більше 10 мм рт. ст. При адекватної реакції організму на комплекс лікувальної гімнастики, відсутності нападів стенокардії і нових ускладнень, негативної динаміки ЕКГ хворого переводять на 2-у сходинку.

На 2-го ступеня активності хворому дозволяється присадка до столу, прийом їжі за столом, ходьба навколо ліжка і по палаті. Навантаження виконується в рамках комплексу ЛГ № 2. Основне призначення комплексу - щадна тренування кардіореспіраторної системи, підготовка хворого до вільної ходьбі по коридору і підйому по сходах.

Комплекс лікувальної гімнастики № 2 виконується в і.п. лежачи - сидячи-лежачи. Поступово збільшується число вправ, що виконуються сидячи. Рухи в дистальних відділах кінцівок поступово замінюються вправами в проксимальних відділах з залученням великих суглобів і м`язових груп в рух.

Після кожної зміни положення тіла слід пасивний відпочинок. Вправи комплексу ЛГ № 2 рекомендуються пацієнтам для самостійних занять у вигляді ранкової гігієнічної гімнастики. Тривалість заняття 10-15 хв.

Комплекси вправ, що викликають депресію сегмента ST, порушення ритму або розвиток тахікардії понад 100 ударів на хвилину, виключають з програми або підбирають більш щадний варіант. Показаннями до переведення хворого на 3-ю сходинку активності є адекватна реакція пульсу і АТ, ортостатичної проби, наближення сегмента ST до ізолінії, формування коронарного зубця Т.

Протипоказаннями до перекладу на 3-ю сходинку активності є часті напади стенокардії, ознаки недостатності кровообігу На стадії і вище, часті пароксизмальні порушення ритму і провідності з вираженими гемодинамічними зрушеннями.

3-тя щабель активності включає період від першого виходу хворого в коридор до виходу його на вулицю. Хворому дозволяють ходьбу по коридору з 50 до 200 м в 2-3 прийоми повільним кроком (до 70 кроків за хвилину), по сходах в межах 1 прольоту.

Основні завдання лікувальної гімнастики на 3-ій ступені активності: підготовка хворого до повного самообслуговування, виходу на прогулянку на вулицю, дозованої ходьби в тренуючому режимі. ЛГ проводять у вихідному положенні сидячи і стоячи, поступово розширюючи обсяг навантажень в рамках комплексу лікувальної гімнастики № 3.

Темп виконання вправ повільний з поступовим прискоренням, загальною тривалістю до 20 хв. Хворим рекомендують самостійно виконувати комплекс ЛГ № 1 у вигляді ранкової гігієнічної гімнастики (УГГ) або в другій половині дня. Перший вихід в коридор і перший підйом по сходах рекомендується здійснювати під контролем телемоніторірованія.

При адекватної реакції на навантаження дозволяються прогулянки по коридору без обмеження відстані і часу, вільний режим в межах відділення. До цього часу хворі повністю обслуговують себе, їм дозволено приймати душ.

4 й ступінь (Остання для стаціонарного етапу) передбачає в рамках вільного режиму збільшення фізичної активності до рівня, на якому хворий може бути переведений в спеціалізоване відділення для хворих на інфаркт міокарда кардіологічного санаторію.

Хворому дозволяється вихід на вулицю і прогулянки в темпі 70-80 кроків за хвилину на відстань 500-900 м в 1-2 прийоми.

На 4-го ступеня хворому призначають комплекс лікувальної гімнастики № 4.

Основні завдання ЛГ 4-го ступеня підготувати пацієнта до переведення в місцевий санаторій для проходження 2-го етапу реабілітації або до виписки додому під нагляд дільничного терапевта.

У заняттях використовуються руху в великих суглобах кінцівок з поступовим наростанням амплітуди і зусилля, а також вправи для м`язів спини і тулуба. Вправи для рук і плечового пояса слід виконувати з малим числом повторень. Темп виконання вправ повільний і середній.

Тривалість заняття до 30 хв. Моторна щільність занять становить 8085%. Паузи відпочинку обов`язкові після виражених зусиль або вправ, що викликають запаморочення.

При виконанні вправ допустимо підвищення частоти серцевих скорочень (ЧСС)на висоті навантаження до 110 ударів протягом 3-6 хв, що відповідає рівню тренуючої дії. Темп ходьби зростає з 70-80 до 80-100 кроків за хвилину, а пройдена відстань з 500-600 м до 23 км в 2-3 прийоми. Дозволені прогулянки 2 рази в день.

При відсутності протипоказань хворому проводиться велоергометрія для визначення порогової потужності навантаження, на підставі якої розраховується оптимальний для хворого темп ходьби (див. Нижче).

Слід зазначити, що далеко не всі хворі можуть подолати всі щаблі рекомендованого комплексу фізичних навантажень. При несприятливому перебігу початкового періоду інфаркту міокарда (появі різних форм аритмій) частота подальших ускладнень і летальних випадків підвищується.

Раннє ходіння по палаті таких хворих може супроводжуватися наростанням пізніх ускладнень і летальних випадків у порівнянні з аналогічними по тяжкості стану хворими, активізованими в більш пізні терміни.

Лікувальна фізкультура у хворих на інфаркт міокарта, ускладненим серцевою недостатністю

У 2002р. розроблена, апробована і запропонована до використання на додаток до існуючої схеми програма реабілітації больнихінфарктом міокарда, ускладненого серцевою недостатністю.

Протипоказаннями до використання програми є: серцева недостатність III класу і вище по Killip, стеноз аорти вище середнього ступеня, гостре системне захворювання, неконтрольована аритмія шлуночків або передсердь, неконтрольована синусова тахікардія вище 120 ударів / хв, АВ-блокада 3-го ступеня без пейсмейкера, активний перикардит або міокардит, емболія, гострий тромбофлебіт, цукровий діабет, дефекти опорно-рухового апарату, що утрудняють заняття фізичними вправами.

У класичній схемі зміна рухового режиму базується на календарі захворювання і динаміці клінічних даних і параметрів ЕКГ. Проведення велоергометрії в ранні терміни (5-10-й день) від початку захворювання можна проводити лише у невеликого числа хворих, при невеликій площі ураження серцевого м`яза і без важких ускладнень.

У хворих з трансмуральний інфаркт міокарда, що протікає з ускладненнями, проведення велоергометрії в настільки ранній термін неможливо. З метою індивідуалізації і більш гнучкого управління руховим режимом хворого, а також стимуляції функціональних резервів після визначення класу тяжкості стану хворого програма передбачає проведення простих функціональних проб.

З метою дотримання принципу адекватності та безпеки тестує навантаження прості функціональні проби виконуються в строгій послідовності. Тільки після отримання адекватної реакції на попередню, більш просту пробу переходять до наступної. Порядок тестування: тест з апное, тест з гіпервентиляцією, полуортостаз, 6-хвилинний тест - ходьба (таблиця 9).

Наприклад, в результаті первинного функціонального тестування пацієнта отримують дані, що дозволяють визначити йому руховий режим вище першого ступеня. Тоді в заняттях лікувальною гімнастикою в 1-й день використовується комплекс рухового режиму 1а, на 2-й день - комплекс рухового режиму 16, на 3-й день - комплекс рухового режиму 2а, відповідно під контролем даних артеріального тиску і частоти серцевих скорочень.

Таблиця 9. Параметри фізичної активності і споживання кисню у хворих з різними функціональними класами хронічної серцевої недостатності

Функціональні класи ХСН		6-хвилинна дистанція (м)	Споживання кисню (мл / хв / кв.м)
0	gt; 551			gt; 22,1
1	426-549			18,1-22,0
2	301-25			14,1-18,0
3	151-300			10,1-14,0
4	lt; 150			lt; 10,0

При неадекватних реакціях кардіореспіраторної системи на пропоновану навантаження пацієнт займається комплексом лікувальної гімнастики на більш низькому функціональному рівні до досягнення адекватної реакції.

Обраний режим гарантує виконання будь-якого руху в зоні аеробних навантажень, що виключає небезпеку розвитку перенапруги у хворого ІМ, дозволяє розвивати витривалість організму хворого.

Відмінною особливістю пропонованих комплексів ЛГ є те, що дихальні вправи носять характер базових вправ. Регулювання глибини і частоти дихання надає потужний системний вплив на організм.

Саме дихальні вправи визначають величину фізичного навантаження і дозволяють регламентувати послідовність, темп і тривалість виконання рухів в периферичних суглобах в різних вихідних положеннях.

Раціональне поєднання динамічних і статичних вправ, які послідовно для дрібних, середніх і великих м`язів рук і ніг, синхронізація руху з певною фазою дихання є ефективним методом індивідуального підбору фізичного навантаження у хворих на гострий інфаркт міокарда на ранніх термінах госпітального етапу реабілітації, які відповідають усім основним принципам відновного лікування.

Завданнями відновного лікування на ранніх термінах інфаркту міокарда є:

а) відновлення нормального стереотипу дихання;

б) раціональне поєднання дихального стереотипу зі стереотипом реакції організму на вихідне положення тіла;

в) раціональне поєднання функції дихання зі збільшенням рівня толерантності хворого ІМ.
В основі активізують технік лікувальної гімнастики лежать такі дихальні вправи:
а) вправи з «відкритим» опором видиху покращують бронхіальний кліренс, збільшують дихальні обсяги і перешкоджають бронхиальному колапсу;

б) вправи з затримкою дихання підвищують переносимість гіпоксії за рахунок збільшення метаболічної адаптації організму і міокарда в тому числі (феномен розминки), підвищують стійкість до подальшої ішемії;

в) вправи зі зміною тривалості фаз дихання збільшують ефективність споживання кисню з того ж обсягу вдихуваного повітря, переносимість гіпоксії, а так само стабілізують рефлекторні реакції з дихального центру на судиноруховий.

Ходьба в тренуючому режимі

Ходьба в тренуючому режимі вважається найбільш безпечним фізіологічним методом реабілітації хворих на інфаркт міокарда в рамках вільного режиму госпітального етапу. Ходьба - форма фізичного навантаження (ФН), доступна практично всім, легко дозується визначенням дистанції, темпом і часом її подолання.

активна ходьба - складний процес, в якому беруть участь всі ланки ЦНС, вона сприяє нормалізації порушених вегетативних функцій організму, оскільки викликає функціональні і трофічні зміни в усіх органах і тканинах, особливо в серцево-судинній системі. Найбільш ефективним є використання тредмил при дозуванні тренувань ходьбою.

На палатному руховому режимі після проведення відповідних проб у хворих з неускладненим ІМ в межах палати застосовують дозоване 3-6 хвилинну ходьбу в темпі 30-40 кроків за хвилину під контролем частоти пульсу, артеріального тиску і суб`єктивного стану. При адекватної реакції пацієнта на пропонований обсяг навантаження темп ходьби збільшується до 40-60 кроків за хвилину.

При правильній активізації хворого почастішання пульсу на висоті навантаження не перевищує 12 ударів в 1 хв, дихання - 6-9 в 1 хв, рівень систолічного тиску підвищується не більше - 20-40 мм рт. ст., діастолічного - 5-10 мм рт. ст.

Виникнення нападу стенокардії, аритмії, різкою задишки, тахікардії з уповільненням повернення до вихідної ЧСС, падіння артеріального тиску, виражена слабкість, блідість, акроціаноз свідчать про несприятливу реакції на фізичне навантаження.

На вільному руховому режимі темп ходьби становить 70-80 кроків за 1 хв. При досягненні стабільної адекватної реакції серцево-судинної системи збільшується час ходьби і, відповідно, відстань, яку проходить в заданому темпі від 500 м до 1000 м, 1500 м. Потім прогулянки на вулиці на відстань 23 км в 2-3 прийоми. На наступному етапі темп ходьби збільшується до 80-100 кроків за 1 хв.

Для хворих на інфаркт міокарда, ускладненого серцевою недостатністю, дозована ходьба здійснюється у вільно обраному темпі (зазвичай найбільш комфортний темп ходьби становить 40 кроків за хвилину) протягом 6 хв. При цьому фіксується пройдену відстань відповідно до вищевказаної схемою.

Клінічні дані доповнюються даними ЕКГ-моніторування або навантажувальних проб.

Для дозування тренувальних навантажень визначається порогова частота серцевих скорочень і розраховується робоча ЧСС в межах від 60 до 90% від її граничної величини. Тренування починаються на наступний день після тестування і проводяться щодня аж до виписки зі стаціонару. Тредмил-тренування проводиться за принципом поступово наростаючою навантаження без інтервалів відпочинку, до досягнення стійкої ЧСС на кожному ступені навантаження.

Якщо відзначається перенесення тренувального навантаження хворим, то потужність наступного тренування знижується до попереднього ступеня. Мета тренування - досягти стабільної реакції серцево-судинної системи на пропоновану навантаження, а не пройти певну відстань.

В кінці курсу тредміл-тренувань проводиться контрольна проба з фізичним навантаженням на тредмиле.
Використання дозованої ходьби можливо і за допомогою спеціально підготовлених маршрутів під обов`язковим контролем частоти серцевих скорочень і артеріального тиску.

Санаторний етап реабілітації

Основними завданнями санаторного етапу реабілітації хворих на інфаркт міокарда є:

1) подальше підвищення фізичної працездатності хворих;
2) усунення або зменшення психопатологічних синдромів;
3) підготовка хворих до професійної діяльності;
4) вторинна профілактика загострень ішемічної хвороби серця.

Складання реабілітаційної програми базується на даних етапного обстеження пацієнтів, включаючи підтвердження діагнозу хворого при виписці зі стаціонару, визначення функціональних можливостей пацієнта з толерантності до фізичного навантаження.

Санаторний етап реабілітації передбачає організацію рухової активності хворого в рамках щадного, щадно-тренувального, який тренує режимів.

Оптимізувати використання фізичних навантажень на санаторному етапі можливо при індивідуальному дозуванні фізичних навантажень, вдосконалення методів контролю переносимості і оцінки ефективності занять, використанні біотелеметрії, розширенні використовуваних форм спортивно-прикладних вправ, в тому числі таких, як заняття на тренажерах, ходьба на лижах, плавання та гідрокінезотерапія, веслування, біг, спортивні ігри.

Основними орієнтирами у виборі тренувальних навантажень і їх дозуванні є максимально допустимі значення ЧСС і тривалість «пікових» навантажень. Тривалість піку ЧСС повинна складати 3-6 хв. Пікові навантаження створюються на заняттях лікувальною гімнастикою, при ходьбі по рівній місцевості і по сходах 4-5 разів на день.

Однак у деяких хворих частота серцевих скорочень не може служити орієнтиром у визначенні толерантності до різних фізичних навантажень. Це хворі з вираженою брадикардією або тахікардією, недостатністю кровообігу, миготливої аритмії, АВ-блокадою, штучним водієм ритму і, нарешті, особи, які беруть в-адреноблокатори, кордарон і серцеві глікозиди.

У цієї групи хворих адекватність реакції на навантаження враховується за клінічними даними і результатами динамічної записи ЕКГ.

ЛГ в санаторії виконують як індивідуальним, так і груповим методом. У заняття включають вправи для всіх м`язових груп і суглобів в поєднанні з ритмічним диханням, вправи на рівновагу, увагу, координацію рухів і розслаблення. Складність і інтенсивність застосовуваних вправ поступово зростають. Час занять лікувальною гімнастикою збільшується до 30-40 хв, при цьому ЧСС може досягати 110-120 уд / хв залежно від режиму.

Фізичне навантаження може бути підвищена за допомогою включення вправ з предметами (гімнастичні палиці, булави, гумові і набивні м`ячі, обручі, гантелі та ін.), Вправ на снарядах (гімнастична стінка, лава), використання циклічних рухів (різні види ходьби, біг підтюпцем ) і елементів рухливих ігор.

Після заключного розділу занять показані елементи аутогенного тренування, що сприяють повноцінному відпочинку, заспокоєнню і цілеспрямованому самонавіювання.

Тренування за допомогою дозованої ходьби в санаторних умовах може здійснюватися на спеціально підготовлених маршрутах.

Хворим рекомендується лікувальне плавання, в зимовий період - ходьба на лижах.

Амбулаторно-поліклінічний етап

На амбулаторно-поліклінічному етапі хворі, які перенесли ІМ, є осіб, які страждають хронічною ішемічною хворобою серця (ІХС) з постінфарктний кардіосклероз. Основне значення ЛФК на цьому етапі полягає в профілактиці розвитку атеросклерозу, що лежить в основі ІХС. Крім того, систематично проводиться лікувальна фізична культура сприяє зменшенню обсягу медикаментозної терапії, а також може виступити альтернативою медикаментозному лікуванню.

Завдання ЛФК на амбулаторно-поліклінічному етапі:

1) відновлення функції серцево-судинної системи шляхом включення механізмів компенсації кардіального і екстракардіальних характеру;
2) підвищення толерантності до фізичних навантажень;
3) вторинна профілактика ІХС;
4) відновлення працездатності і повернення до професійної праці;
5) можливість часткової чи повної відмови від медикаментозного лікування;
6) поліпшення якості життя хворого.

На амбулаторно-поліклінічному етапі використовують такі форми лікувальної гімнастики: ранкова гігієнічна гімнастика, заняття ЛГ, заняття на тренажерах, дозована ходьба, теренкур, гідрокінезотерапія, плавання, спортивні ігри, ближній туризм, біг, ходьба на лижах.

При проведенні лікувальної гімнастики в домашніх умовах виконані навантаження і реакція на них реєструються в щоденнику. Перед заняттям в щоденнику хворий відзначає дату заняття і проводить підрахунок пульсу протягом 10 с. на променевої артерії в стані спокою. Після цього хворий починає займатися ЛГ. Через кожні 3 хв виконання вправ (тренування на тренажері), відразу після закінчення заняття лікувальною гімнастикою і кожну хвилину до повного відновлення проводиться підрахунок пульсу, і всі дані заносяться в щоденник. Після закінчення занять хворий в динаміці відзначає все відчуття, що з`явилися під час занять.

Найкращою формою фізичної реабілітації хворих, які перенесли інфаркт міокарда, є тривалі фізичні тренування. Тривалі, регулярні фізичні навантаження у хворих на ІХС в умовах обмеженого коронарного резерву впливають на механізми регуляції роботи серця, синхронізацію і оптимізацію діяльності м`язової, серцево-судинної і дихальної систем.

Показання до тривалих фізичних тренувань: перенесений інфаркт міокарда давністю не менше 4 міс до моменту включення в групу. При сприятливому перебігу хвороби, відсутності коронарної і серцевої недостатності, порушень ритму серця цей термін може бути скорочений до 3 міс.

Тривалість курсу тренувань 10-12 міс. Періодичність занять - 3 рази на тиждень-тривалість одного заняття визначається індивідуально в залежності від стану пацієнта в момент проведення заняття. Заняття проводять в приміщенні, обладнаному для велоергометрії, що важливо при тренуваннях хворих на ІХС з низьким порогом переносимості фізичних навантажень.

Тривалі фізичні тренування протипоказані при:

- аневризмі лівого шлуночка серця, підтвердженої за допомогою клінічних або інструментальних методів дослідження (електрокардіографія, ехокардіографія, вентрикулографія і ін.);
- нестабільної стенокардії та стенокардії IV функціонального класу (ФК);
- порушеннях серцевого ритму (постійна або пароксизмальна форма мерехтіння і тріпотіння передсердь, парасистолія, міграція водія ритму, часта політопна або групова екстрасистолія, особливо шлуночкова);
- порушення атріовентрикулярної провідності високих ступенів;
- недостатності кровообігу II стадії і вище;
- артеріальної гіпертензії зі стабільно підвищеним діастолічним АТ вище 110 мм рт.ст .;
- нахили до тромбоемболічним ускладнень (тромбоемболії в анамнезі, наявність тромбів в порожнинах серця, тромбофлебіти);
- патології опорно-рухового апарату.

Розрізняють контрольовані тренування, що проводяться під наглядом медичного персоналу (групові та індивідуальні), і неконтрольовані або частково контрольовані, що проводяться в домашніх умовах за індивідуальним планом. Контрольовані групові тренування хворих, які перенесли інфаркт міокарда, проводять груповим методом 3 рази в тиждень по 30-60 хв.

Оптимальне число хворих в групі - 12-15 осіб. Курс тренувань поділяється на 2 періоди: підготовчий і основний. Останній в свою чергу підрозділяється на 3 етапи, що дозволяє здійснити плавний перехід від легких фізичних навантажень до більш навантажувальним, запобігаючи можливості перетренування.

Методично кожне заняття поділяється на 3 розділи: вступний, основний і заключний.

Показники ЧСС, артеріального тиску, колір шкірних покривів і слизових оболонок, потовиділення вивчаються до початку заняття, в кінці вступного розділу, на піку навантаження і в кінці основного розділу, в кінці заключного розділу і до повного відновлення до стану вихідного спокою.

Показанням до переходу на основний курс тренувань є стабільна адекватна реакція пацієнта на використовувані навантаження, поява ознак економізації функції серцево-судинної системи на навантаження: зниження артеріального тиску і частота серцевих скорочень спокою, зниження ЧСС, АТ і подвійного добутку (ПД) навантаження, швидке досягнення тренувальної ЧСС і артеріального тиску, зниження часу відновлення.

Основний період тривалих тренувань (9-10 міс) підрозділяється на 3 етапи.

На початку першого етапу основного періоду основної частини тренувального заняття навантаження повинні відповідати 50-60% від індивідуальної порогової потужності у хворих III ФК (слабка група) і 60-75% від індивідуальної порогової потужності у хворих ФК (сильна група).

Вступний період повинен становити не менше 10% часу заняття, заключний - не більше 25% часу заняття. У вступний період повинен бути досягнутий рівень частоти серцевих скорочень 75% від максимальної, розрахованої для даного заняття, для даного пацієнта. У заключний період ЧСС до кінця заняття повинна знизитися до рівня ЧССісх. + 15% ЧССісх.

наприклад: частота серцевих скорочень спокою пацієнта К., що відноситься до найслабкішої групи, склало 75 уд / хв. При проведенні функціонального тестування порогової рівень навантаження досягнутий при ЧСС 135 уд / хв. ЧСС мах навантаження 55% від індивідуальної порогової потужності складе:

ЧССмах. 55% = ЧСС спокою + (ЧСС порогового навантаження - ЧСС спокою) х 0,55

ЧССмах. 55% = 75 + (135 - 75) х 0,55 = 108 (уд / хв)

Відповідно максимальне значення частоти серцевих скорочень на занятті 108 уд / хв.

У вступній частині заняття ЧСС повинна скласти не менше 75% від максимальної, тобто 100 уд / хв.

ЧСС вступній частині = 75 + (135 - 75) х 0,55 х 0, 75 = 100 (уд / хв).

В кінці заключної частини заняття ЧСС повинна скласти не більше 25% від максимальної, тобто 83 уд / хв.

ЧСС заключній частині = 75 + (135 -75) х 0,55 х 0,25 = 83 (уд / хв).

Побудова заняття повинно відбуватися переважно за интервально-круговому методу, при якому фізіологічна крива частоти серцевих скорочень матиме кілька піків ЧСС мах. для даного заняття (2-3) тривалістю не більше 30-40 с.

Критерії переходу до наступного етапу тренувань такі ж, як на підготовчому етапі. Іншим критерієм переходу до наступного етапу тренувань може служити стабілізація стану хворих: відсутність або уражень нападів стенокардіі- відсутність ознак недостатності кровообігу.

Другий етап основного періоду тривалих тренувань спрямований на максимальну стимуляцію компенсаторно-пристосувальних реакцій за рахунок інтенсифікації тренувальних навантажень, стійку стабілізацію клінічного стану хворих, повну або часткову відміну коронароактівних препаратів. Тривалість цього етапу близько 5 міс. На цьому етапі поступово ускладнюється програма тренувань, збільшуються інтенсивність і тривалість навантажень.

З урахуванням індивідуальної порогової ЧСС за даними велоергометрії, частота серцевих скорочень в основній частині заняття досягає 75% порогової в «слабкою» і 85% в «сильній» підгрупах.

Критеріями переходу до наступного етапу тренувань є: адекватна реакція на фізичне навантаження за даними аналізу фізілогіческіх кривої заняття та інших допоміжних методів дослідження.

До кінця другого етапу тренувань толерантність хворих до дозованим навантаженням значно зростає, поліпшується реакція організму на зростаючі навантаження в результаті економізації діяльності серця, значно поліпшуються психологічний стан і якість життя хворих, здійснюється вторинна профілактика ІХС.

На третьому етапі основного періоду тренувань ставиться завдання закріплення досягнутого ефекту, переходу хворого в більш високий функціональний клас, підвищення працездатності.

На цьому етапі тренувань (тривалістю до 3 міс) відбувається інтенсифікація навантажень до 90% (в слабкій групі) і 95-100% (в сильній групі) по відношенню до порогової ЧСС, визначеної у хворих при повторному проведенні проби з фізичним навантаженням. Проміжне дослідження фізичної працездатності, необхідне для оцінки ефективності реабілітаційної програми і виявлення нового порога толерантності до фізичних навантажень, доцільно проводити 3-4 рази на рік.

Після річного курсу тренувань групові заняття припиняються, хворим рекомендується самостійно продовжувати тренування в домашніх умовах. При цьому тренують навантаження повинні бути нижчі за ті, які призначалися хворому в умовах медичного контролю. З періодичністю 1 раз в 4-6 міс хворих направляють на консультацію до кардіолога і лікаря ЛФК для чергової перевірки і корекції навантажень, виконуваних хворим під самоконтролем.

Індивідуальні, контрольовані, оптимальні по тренувального ефекту і безпеки тренування хворих, які перенесли інфаркт міокарда, складають 25% від індивідуальної толерантності до навантаження. Точне дозування навантаження можлива при застосуванні тарованих тренажерів.

При ергометріческіх тренуваннях (велоергометр, тредміл, Гарвардська сходинка) завжди можливо встановити моніторного спостереження за станом серця. Для хворих III ФК тренування в ходьбі проводиться на тлі медикаментозної терапії. Темп ходьби 3-3,5 км / год, тривалість тренування від 20-60 до 120 хв залежно від пори року. Рекомендується виконувати комплекс лікувальної гімнастики 1-2 рази на день.

Можливості фізичної реабілітації хворих IV ФК різко обмежені. Рекомендовані пішохідні прогулянки в темпі 60-70 кроків за хвилину, індивідуально підібрана лікувальна гімнастика в щадному режимі.

Л.Е. Смирнова, А.А. Котляров, А.А. Олександрівський, А.Н. Грибанов, Л.В. Ванькова